Історик Василь Ботушанський: «Зараз у деяких студентів місце народження батьків – Магадан»

Трагічною сторінкою в історії не лише Буковини, але й України, була депортація людей з нашої області напередодні війни. Тисячі родин посадили у вагони та вивезли за тисячі кілометрів від рідних домівок. Вночі їх розбудили та брутально викинули з власних домівок, змушуючи назавжди змінити власне життя. Про ті страшні події та долі людей ми поспілкувалися з істориком, доктором історичних наук, професором, в. о. завідувача кафедри історії України ЧНУ Василем Ботушанським.

«Їх убивали голодом та важкою працею»

- Нещодавно минула чергова річниця депортації буковинців 1941 року. Це дуже трагічна сторінка нашої історії. Про яку кількість людей йдеться та куди їх відправили? Також може Ви знаєте, яка їхня доля?

- Ці трагічні події пов’язані з великою політикою, яку провадили з кінця 1930-х років. Вона пов’язана зі зміною геополітичного напрямку радянської політики (це пов’язано зі зміною орієнтації на гітлерівську Німеччину). Тоді Німеччина готувалася до війни і їй потрібно було ізолювати (відгородити) потенційних супротивників. Відтак німецька дипломатія вступила у перемовини із радянською щодо укладання договору про ненапад. І пов’язаний з цим розподіл деякої території (у Центрально-Східній Європі).

Гітлерівська Німеччина взяла курс на розв’язання війни. Для неї супротивниками були Франція та Англія і щоб убезпечити себе від можливого альянсу цих країн з Радянським Союзом, гітлерівська Німеччина пішла на укладання договору про ненапад 1939 року та укладання відомих секретних протоколів про розподіл територій.

«У складанні списків цих людей, очевидно, посприяли місцеві комуністичні організації, які наперед знали, в якому селі кого необхідно ізолювати»

Сталін вважав, що в Європі слабкі комуністичні партії, але радянське керівництво не відмовилося від просування соціалістичної революції. Було проведено засідання політбюро 11 серпня 1939 року, де Сталін заявив, що вони не доб’ються світової революції і цьому може допомогти лише велика війна. Перша світова війна принесла соціалізм у Радянському Союзі та Монголії, але більше до цієї системи ніхто не пристав. Отже, якщо буде друга велика війна, то вдасться значно розширити систему соціалізму. Тому, за словами Сталіна, необхідно було дбати, аби така війна почалася. Але почалася не між Німеччиною та Радянським Союзом, а між Німеччиною з одного боку та Францією і Англією з іншого. Нехай вони ослабнуть у цій війні. А тоді, як він казав, вони кинуть вирішальну гирю на ваги історії і доб’ються переваги у всіх країнах Європи.

У цьому контексті була домовленість, що Німеччина не заперечуватиме проти територіальних претензій Радянського Союзу і навпаки. В контексті цієї політики було розпочато Другу світову війну, захоплено західні землі Білорусі, Західної України. А на 1940 рік припало приєднання Бессарабії. Щодо Буковини, то не було жодних домовленостей. Це питання виникло, як то кажуть, під час їди (під час захоплення названих територій). Тим більше, що залізниця проходила з Одеси через Чернівці на Львів. Це був дуже вигідний стратегічний шлях. Хоча сталінське керівництво говорило, що воно нібито приєднує українські землі до Радянської України. але не це було причиною, про яку вони казали (визволення українців від іноземного гноблення). Основними були стратегічні мотиви. І під час цього приєднання постало питання проведення радянської політики, яка дістала назву у сучасній літературі – «радянізація». Вона мала на меті зробити так, як було у Східній Україні. Тобто націоналізувати усі підприємства, землю, транспорт, соціальні об’єкти тощо. Звичайно, під час цього багато людей постраждало і втратило своє майно.

Інший момент – це політична «радянізація». Тобто ліквідація усіх політичних партій, об’єднань та дозволити лише комуністичну партію.

І третій напрямок – ліквідувати будь-яку перешкоду в проведенні цієї політики. Усі так звані антирадянські чи контрреволюційні елементи необхідно у різний спосіб ізолювати. Або на місці позбавити будь-якого впливу, або оголосити «ворогами радянської влади», «куркулями», «українськими буржуазними націоналістами» і під цим приводом депортувати їх з цих територій на Схід – Сибір, Північ, Колиму тощо. Туди, де найважче і де шансів вижити дуже мало. Їх убивали голодом та важкою працею. Таким чином було проведено депортацію населення із Буковини.

Першу значну групу вивезли 21 травня 1941 року (181 родину – 516 осіб). І буквально за два тижні депортували другу групу – уночі проти 14 червня (2279 родин – 7720 осіб). Загалом перед війною з Буковини депортували 8236 людей. Кого не встигли депортували – розстріляли у в’язниці (222 людини). У такий спосіб розправлялася радянська влада зі своїми потенційними (можливими) ворогами. Навіть не розбираючись, чи винні вони перед цією владою (бо фактично, вони ні в чому не були винні).

У складанні списків цих людей, очевидно, посприяли місцеві комуністичні організації, які наперед знали, в якому селі кого необхідно ізолювати. Це було зроблено організовано та свідомо. А у містах, де отаборилося радянське керівництво, вони писали «нагору», що необхідно направити ще кадрів (і перетягували сюди своїх родичів та знайомих). А людей вносили у списки для депортації.

До речі, ця практика тривала і у післявоєнний період, коли 1944 року сюди ступили радянські війська. Але тоді багато людей, які відчували, що їх можуть депортувати, самі втекли до сусідньої Румунії чи кудись далі.

Така політика була спрямована на те, щоб усунути будь-яких супротивників режиму, зміцнити радянську владу. Усе це наклало свій відбиток на подальше економічне та культурне життя краю, де почали насаджувати радянську владу.

«Зараз у деяких студентів місце народження батьків – Магадан»

- Яка доля людей, котрих депортували? Чи зміг хтось повернутися на батьківщину з Сибіру чи Далекого Сходу?

- Якщо людей привозили туди в теплу погоду та казали копати землянки (вони мусили там зимувати), та частина людей врятувалася. Але тим, хто потрапив туди взимку – фактично не вдалося вижити. Можна сказати, що багато цих людей там загинули. Чи багато з них повернулися у свої села – то ні. Поверталися ті, кого вивезли після війни (їх більше вціліло там).

Звісно, хтось повертався, після того як до влади прийшов Хрущов і почалася так звана реабілітація. Але таких людей також було вкрай мало. Скажімо, у наше село повернулася одна родина (з десяти депортованих).

Зараз  деяких студентів місце народження батьків – Магадан (чи деінде). Вони жартують, що їхні батьки поїхали туди, аби там народитися. Тобто на батьківщину повернулися нащадки тих, кого вивезли в той час.

- Окрім депортацій, пройшли хвилі післявоєнних репресій. Про яку кількість постраждалих йдеться в цьому випадку.

- Можу назвати цифру репресованих від 1941 по 1952 рік, коли сконав Сталін – 22 тисячі 147 людей (це разом зі тими, кого депортували 1941 року). Якщо говорити по районах (округлю цифри), то у Вижницькому – майже 3000, Герцаївському – 1400 людей, Глибоцькому – 2300, Заставнівському – 1900, Кельменецькому – 700, Кіцманському – 2200, Новоселицькому – 2000, Путильському – 1900, Сокирянському – 300, Сторожинецькому – 2300, Хотинському – 1400 і у Чернівцях - 2800 осіб. Це досить велика цифра для нашої невеликої області. Але з цим не рахувалися – казали, що скільки потрібно, стільки і вивезуть.

«Першими випустили дрібних кримінальних злочинців, а вже справи так званих політичних дали розпорядження переглянути»

- Чи поверталися репресовані додому після реабілітації та смерті Сталіна?

- Звичайно. Коли на чолі партії став Хрущов, він дав розпорядження випустити людей із таборів. Тоді на свободу вийшли 1 мільйон 200 тисяч. Щоправда, першими випустили дрібних кримінальних злочинців, а вже справи так званих політичних дали розпорядження переглянути. Але це не стосувалося тих, кого називали «явними контрреволюціонерами» та «буржуазними націоналістами», тобто українців. Цих людей випустили значно пізніше. А частину взагалі реабілітували лише напередодні отримання незалежності Україною. Коли у квітні 1991 року ухвалили закон про «Реабілітацію жертв політичних репресій».

- Ви назвали цифру депортованих та репресованих – понад 22 тисячі людей. На скільки вона відповідає дійсності і чи не може насправді бути значно більшою? Чи не применшував радянський режим ці дані?

- Цілком можливо. Над цим працювала група людей у кожному населеному пункті. Вони працювали як по документах, так і по спогадах старожилів. До речі, хочу наголосити, що у цей перелік не увійшов жоден кримінальний злочинець (когось обікрав чи вбив). Йшлося лише про тих, хто увійшов у списки, складені радянською владою, як її вороги.

Вважаю, що це досить повний список. Якщо сюди хтось не увійшов, то йдеться про кілька десятків чи сотень осіб (принаймні можна зробити таке припущення).

- Також щодо тих двох сотень, яких розстріляли?

- Прізвища усіх 222 розстріляних встановлено та з якого вони населеного пункту. А щодо тих, кого везли, то в дорозі часто люди пропадали, гинули, або навіть тікали.

Спілкувався Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ, відео Сергія ДАНЕВИЧА

Джерело: https://pogliad.ua/news/interview/v-botushanskiy-pered-viynoyu-z-bukovini-deportuvali-8236-lyudey-337840