Корчинський про попів і вибори. "Гріх - це робити те, що западло. Ми, релігійні фанатики, стверджуємо, що відчуття "западло" притаманне кожній людині від народження".

Іноді здається, що православні вірять не стільки в якогось (прости, Господи!) Христа, скільки в свого Православа. Я його ніколи не бачив, гадаю він сильно подібний на владику Павла.

Рядами стоять церковні лавки, в них жвава торгівля амулетами і магічними зображеннями, є навіть така книжка - Біблія.

В ній багато дотепного, аффтар жжот. Цікаво було б показати її єпископам - відкрили б для себе дещо несподіване. А може й ні: "Христос розіп'явся за наші гріхи так давно, що це вже стало неправдою".

Христос є одночасно Богом і Жертвою заради грішників. Колись він був інтуїтивно зрозумілий, нині – ні, бо якщо Бога ми ще здатні уявити через екстраполяцію звичного нам поняття «генеральний директор», то християнські категорії «жертва» і «гріх» вже не викликають жодних асоціацій у свідомості виборця, який є одночасно і грішником, і жертвою.

Напередодні голосування, браття і сестри, вам потрібна проповідь, а не ток-шоу. Савонарола казав, що у всесвітній ієрархії духів проповідник йде одразу за ангельським чином (дяка Богові, його вчасно повісили). Проте, мова не за цю жертву, а за жертву взагалі.

Отже, разом з життям нам дається багато, але ненадовго. Людина завжди відчувала, що заради продовження цього «ненадовго», а можливо навіть заради продовження у вічність, вона має не тільки отримувати, але й віддавати. В цьому первісний сенс жертви. З повернення Богові частки отриманого почалася релігійна практика людства, і жертва лишається основою будь-якої релігійної практики понині.

Наприклад, скіфські могили грабували вже в сиву давнину, при цьому вважалося добрим смаком залишити, бодай маленьке золоте брязкальце покійнику – пожертва на вдачу. Нинішні нащадки грабіжників не розуміють, що з того, що вони збирають в нас – нащадків скіфів, треба бодай трохи залишити в колективній могилі української державності. Один з найкращих наших публіцистів, Валерій Дружбінський, після війни виховувався в дитячому будинку за Уралом. Його старші товариші, які вчили його красти з кишень пасажирів трамваю, були добрими людьми традиційних «понять», вони радили по можливості залишати трохи грошей обкраденому, аби він зміг доїхати до дому, «бо там, на небі хтось є!»

Ми піднімаємося до Бога не тоді, коли беремо, але коли віддаємо. Не тільки святість досягається через жертву, але й слава до останнього часу була пов’язана з жертвою. Життєве завдання людини – віддати отримане. Приносити себе в жертву – специфічна людська екзистенція. Бог приніс себе в жертву тим, що втілився в Людину, а тоді в жертву себе принесла Людина, в яку втілився Бог.

Бог дає все і очікує від людини повернення частки. Диявол дає частку і забирає все. Фауст віддає йому вічне життя заради творчого успіху, проте Мефістофель вигадує ще краще: славу без самопожертви. Нині популярність набувають ті, хто не ризикує й не віддає. Це принципово нова ситуація й не треба дурити себе – вона скомпонована нечистим. Він вже не купує душі людей вроздріб, він купив людство оптом.

Телеведучі, політики, співуни й плясуни, тусовщиці, модельєри – носії дармової слави. Ар’єргард традиції – спортсмени – вони, принаймні, оплачують популярність здоров’ям. Втім, я так і не запам’ятав ім’я того хлопця, який стрибнув зі стратосфери. Проте, я впевнений, не забуду актора, який зіграє його в кіно.

Ну добре, Юля за свої забаганки платить свободою, Кличко отримав багато ударів в голову, але хто всі ці інші лідери громадських симпатій? Вони здебільшого навіть свої виборчі кампанії ведуть за чужі гроші.

Ми отримуємо благословення єпископів, які не купили свій сан бідністю, целібатом й виснажливим постом, голосуємо за вождів, які ніколи не проливали кров, аплодуємо митцям, які не згорають у творчих муках, ми – масовка у сценарії сатани. Ми не співаємо осанну мученикам, а вони є й нині, не прославляємо героїв, а вони зовсім поруч – у слідчих ізоляторах.

І тут ми логічно переходимо до гріха. В перших розділах Біблії ми читаємо, що гріх – це порушення правил, встановлених Богом, згодом ми переконуємося, що не все так просто, що гріх іманентний плоті, що гріховність є вродженою, а гріх первородним.

Втім Біблія не стільки відповідає на питання, скільки спонукає їх. Вона корелює з природою людини - людина не здатна знати, але здатна запитати так, щоб здивувати Бога. Одкровення і є наслідком такого всевишнього здивування.

Гріх, як і всі фундаментальні поняття - і дуже складно і дуже просто. Це як поняття "гаряче": просто настільки, що навіть дитина відчуває і відсмикує руку, і складно настільки, що для описання природи теплоти довелося створити цілу науку - теплофізику й там є розділ термодинаміка, який я колись вивчав, а нині геть забув, але руку від чайника все одно відсмикую з точно тією ж швидкістю, як і немовля.

Гріх - це робити те, що западло. Ми, релігійні фанатики, стверджуємо, що відчуття "западло" притаманне кожній людині від народження. Деякі "западло" притаманні кожній культурі від її народження, вони , на відміну від базових загальнолюдських "западло", преходящі, але їх порушення так саме руйнує культуру, як порушення базових руйнує душу.

Оце й усе, а з "теплофізикою" знайомтеся вже по катехізису. Знавці кажуть, що в старих польських катехізисах були й розділи з фехтування.

 Сайт " Братство"