Голос країни: 'Золоті оплески Буковини 2018': день п'ятий

Голос країни: "Золоті оплески Буковини 2018": день п'ятий

27.10.2018, 09:02

У Національному театрі ім. І.Франка Анатолій Хостікоєв поставив п'єсу англійського драматурга Пітера Квілтера "Незрівнянна". 

У ролі незрівнянної — очікувано Наталя Сумська

Для нетеатрального (масового) глядача ця прем'єра мала б передбачати заздалегідь виданий барвистий буклет. Щоб людина випадкова, не дуже заглиблена у вертикалі й горизонталі сценічної думки, відкрила для себе очевидне і неймовірне. Виявляється, головна героїня цієї веселої музичної історії — з вервечкою перетворень, вокальних номерів та життєствердних атракціонів — не витвір запаленої фантазії англійського драматурга, а цілком реальна персона. Жінка, яка співала. Як їй здавалося — співала дуже добре. А насправді (на чому наполягають її сучасники) співала смішно, безтямно, безумно. Чарівно!

Від її сопрано гаснуть зірки і здихають мухи. 

Музичні критики після її виступів не втомлюються клепати розгромні статті. 

А проте саме вона, жінка, котра співала як хотіла, прожила досить цікаве насичене життя. По-перше, примусила слухати себе навіть глухонімих. По-друге, змогла створити щільний фан-клуб, який переслідував і обожнював її. 

Флоренс Фостер Дженкінс (тобто реальна героїня) народилася 1868-го у сім'ї американського промисловця. З дитинства обожнювала саму себе та свої "вокальні" здібності. Згодом, всупереч волі батька, втекла до Європи, де й віддалася втіленню мрій у реальність. Музиці! Вона давала приватні уроки; співала не шкодуючи своєї лудженої горлянки. 

Коли на початку ХХ ст. помер її тато, народилася її "зірка". Успадкувавши капітал, Флоренс Фостер Дженкінс знову робила що хотіла. Практично, три десятиліття для одних вона була безголосим опудалом, для інших — божеством. Ексцентричною, ненормальною й одержимою музичною місіонеркою. 

Кажуть, коли під час Другої світової треба було "оглушити" ворога чимось шокуючим — ставили грамплатівки з її "чудовими" записами. Ворог по той бік фронту був знищений. 

Фінал життя Флоренс, якщо вірити біографам, був таким самим трагікомічним, як і кульмінації її долі. 1944-го виступила в надпрестижному Карнегі Хол. Виступила ніби тріумфально (квитки розмели миттю). А через місяць — померла. Чи то не пережила фурору? Чи то вже все-все проспівала-розповіла самим своїм ексцентричним життям, залишивши "успіх" у Карнегі Хол як найвищу точку своєї незбагненної кар'єри. 

У феномені Флоренс, що дражнить драматургів і актрис донині, безперечно, є щось парадоксальне, містичне. Можливо, навіть клінічне. Її манію — вперту ослячу віру в свою унікальну вокальну неперевершеність — психологи пояснюють "ефектом Даннінга—Крюгера". Це особлива властивість особистості, коли людина, котра нічого не вміє, переконана, що вміє й може все. 

У цьому сенсі від нашої бідної Флоренс усьому світу не було абсолютно ніякої шкоди! Чи мало поганих співаків на професійній сцені — і вчора, і сьогодні, і завжди? Як ілюстрація сучасного контексту — безтурботний співаючий ректор. Його, звісно, не уразив "ефект Даннінга—Крюгера", — він добре знає ціну своєї 
вокальної майстерності. Але цей ефект, мабуть, поголовно уразив усіх його поціновувачів: півдержави в екстазі аплодує "співакові" у головній концертній залі країни. 

Тож, повторюся, від дивноголосої Флоренс Фостер Дженкінс людству не було ну ніякої "шкоди". Більше лихо, коли на такий "ефект Даннінга—Крюгера" страждає політик, котрий нічого не вміє, але свято впевнений, що вміє все (яких у нас півпарламенту й півкабміну). І значно більше лихо, коли такий "ефект" уражає лікаря з купленим дипломом, котрий може відітнути не те, що болить, а те, що трапиться під руку. 

Тим часом загадка багатогранної особистості Флоренс Фостер Дженкінс для режисера А.Хостікоєва чимось подібна до художньої загадки його улюбленої актриси — Н.Сумської. А загадка передбачається: актриса здатна хвацько й переконливо грати Кайдашиху і Жанну Д'арк, Елізу Дуллітл і Гурмижську. Тобто на всі руки майстриня.  

незр_4
Василь Артюшенко, DT.UA 

І ось, наче той Сергій Паратов, що кинув дороге манто до ніг Лариси Огудалової, режисер Анатолій Хостікоєв кидає до ніг коханої жінки і чудової артистки — і текст Квілтера, і загадковий феномен головної героїні сюжету. 

Одне слово, все кинуто в полум'я великого кохання і художнього обожнення. Тому на сцені франківців — усе, про що ви так довго мріяли. Повноцінний живий оркестр із диригентом. Дорогий рояль із професійним піаністом. Низка запаморочливих сценічних костюмів (художник Н.Рудюк), від яких не відмовилася б сама Флоренс. Яскраво обставлені концертні номери. Польоти героїні на янгольських крилах над сценою. Дива перетворення української актриси то на дівчинку, то на приму. 

Під завісу вистави на сцену виходить живий пес (доти був іграшковий), який марно прагне "переграти" наших провідних артистів. Але наших — не переграєш! 

Семантика режисерської побудови в цьому прем'єрному випадку, швидше, близька до "ревю". Як одного з різновидів музичного театру. Переплітаючи музику з чергуванням діалогів, режисер усе ж таки більше схильний вслухуватися в музику. В "її" голос. Що має суто концептуальне пояснення. 

Сама енергія режисерського трактування англійської п'єси — в тому, що постановник бачить у тексті основу основ для бенефісу-бенефісу. Саме так, і не інакше. Бенефісу в кубі і квадраті.  

незр_5
Василь Артюшенко, DT.UA 

Зберігаючи всі вигадливі лінії п'єси Квілтера, режисер А.Хостікоєв іде на свідоме її випрямлення. Тобто відмовляється від удаваної чи справжньої ускладненості заданого сюжету й усвідомлено (навіть уперто) — не те щоб полегшує його, а, швидше, перетворює на формат такого собі нескінченного й безтурботного свята. Драми немає. А є суцільне свято життя і долі. Відповідно, і фінал далекий від можливого мінору (через фатальну смерть Флоренс та різні алюзії, нею навіяні). Фінал відкритий, свято триває, щастя б'є ключем, музика дедалі гучніша, голос Флоренс—Сумської символізує торжество перемоги над усім швидкоплинним. 

Відчуття, немов Хостікоєв і Сумська прямо-таки буквально стверджують на рідній сцені знамениту вахтанговську формулу: "Театр існує заради свята добрих почуттів". У їхній "Незрівнянній" це як аксіома, як ляпас усім скептикам, прагматикам і постмодерністам. 

Одне слово, у нашому домі сьогодні свято. А якщо комусь не подобається — в сад! 

Стильна й підкреслено мінімалістська сценографія Сергія Маслобойщикова (кілька рядів екранів-ширм) саме в цій постановці сприймається контроверсійно. Неначе вільний, емоційний акторський театр раптом опинився в холодному акваріумі розважливого художнього конструктивізму. 

І таке сусідство, тобто контрастні "заряди", не може не викресати іскру творчого полум'я. Принаймні сценічний простір мені здався наповненим і заповненим, обжитим і освоєним, доречно реагуючи на виклики часу, в якому жила сама Флоренс: документальні військові кадри та інші вже сучасні чудасії. 

Однак не тільки щедрою постановочною "оправою" для багатьох цінна і цікава ця вистава. Адже суть, власне, не так в оправі, як у діаманті. У героїні, в бенефіціантці. Якою побачила легендарну Флоренс Н.Сумська? Що намацала й розкрила в парадоксальному феномені американки саме українська артистка, щедра на парадокси та розмаїті засоби сценічної виразності?

У "Незрівнянній" (і хай вас не дивує моє суб'єктивне творче враження) Н.Сумська якраз грає зовсім не примадонну, не діву або суперзірку (що передбачається зовнішнім сюжетом). У її акторському трактуванні Флоренс — не фурія, не стерво. Не Алла Пугачова і не Марія Каллас. Навпаки. 

У її Флоренс Фостер Дженкінс — воістину багато що "навпаки". 

Якось так обережно, хитро, зумисно несміливо, зовсім не суєтно, не командно, а дзюркотливим тембром вона і подає в різних сценах цю свою жінку, яка "ніби" співає. Підкреслює не примадонський натиск, а жіночий трепет. Виявляє не нахабство каботинки, а зачарованість ремеслом. Ближче до фіналу першого акту Сумська, схоже, свідомо демонструє не "приму", а якусь Коломбіну — відомий персонаж італійської народної комедії масок, Служницю. Жінку, яка служить (але не прислужує!) тільки одному панові. Чиє ім'я — Голос.  

Так, саме так. Всередині дивної жінки Флоренс—Сумської вочевидь живе щось непідконтрольне їй самій. Якийсь божественний чи диявольський дух. Якийсь неприборканий "володар перснів". Вулкан, що воліє вирватися назовні з її змученої гортані. І змити, спалити абсолютно все на своєму шляху. 

Ні сама Флоренс (даруйте, друзі), ні її чарівна утриманка Дороті (в цій ролі така ж чарівна Ірина Дворянин), ні дуже милий саксофоніст Сейнт Клер (у цій ролі — сам маестро Хостікоєв), ні піаніст Косме Макмун (почергово юні таланти — Сашко Бегма-молодший і В'ячеслав Хостікоєв, син вінценосної сім'ї) — не вони головні. Головний герой сценічного сюжету — "незрівнянний" — Голос актриси. 

Заради нього легким порухом режисерського ліктя сцена звільняється від усього випадкового й непотрібного. Заради нього тремтять руки оркестрантів. Заради нього готова затамувати подих глядацька зала, щоб потому, скажімо — після арії Цариці Ночі (та інших, не менш ефектних номерів) — вибухнути овацією. 

"Співай для мене!" — не просто режисерська установка в "Незрівнянній", а ледь не містичне благання режисера й зали. Голос, його жіночі капризи й непередбачувані властивості, його падіння та злети пояснюють і стверджують те, заради чого все це зроблено.  

незр_2
Василь Артюшенко, DT.UA

Звісно, цьому голосу, сильному сопрано, могла б позаздрити не одна солістка Національної опери (спів якої після Сумської багатьом може здатися криком пораненої моржихи). 

Але в драматичній виставі у Сумської подвійне завдання. Володіючи прекрасним сопрано, вона мусить переконати глядача, що вокал її героїні — кепський. І тут актриса і вибирає єдино правильний шлях — шлях лицедійського обману. 

Вона ніби обманює публіку в тому, що її героїню — вчасно не розчули. Як слід не "розкусили". Оскільки і сама Флоренс частенько лукавила та обманювала. 

Як відомо, "мистецтво — брехня, яка допомагає зрозуміти правду". 

В особистості Флоренс, якою грає її Сумська, ховається подвійний, а то й потрійний обман. Вона не божевільна (хоча спочатку так здається), вона — вільна. Вона не бездарна, вона — талановитіша за багатьох своїх співачок-сучасниць (середина ХХ ст.). Бо деякі співали горлянкою, а ця (як уміла) співала вільною душею. 

Її часто непідконтрольний володар-вокал (Голос Америки) — симптом американської мрії. Панацея від тотальної американської депресії. 

Власне, вона так і залишилася (аж до 1944 р.) — дівчинкою своєї мрії. Дівчинкою, що давно втекла від тата, але не подорослішала, і не надто порозумнішала. Залишилася служителькою і мрійницею. Як і раніше, відданою тільки одному панові — своєму примхливому Голосу.

У виставі і, можливо, в далекій долі безжурної Флоренс, саме цей Голос живе якось окремо — від усіх. Глушить ворогів. Смішить критиків. Захоплює фанатів. 

Одне слово — робить, що хоче.  

незр_1
Василь Артюшенко, DT.UA 

Юний піаніст Косме, випадково потрапивши в компанію Флоренс, сприймає саму компанію за диваків, дивну секту. А це і є секта. Секта служителів Голосу. Влада якого, як виявилося, простяглася далеко, аж до наших днів. Коли вже дивимося цю п'єсу і слухаємо прекрасний вокал прекрасної артистки. 

Прем'єрна "Незрівнянна", згадуючи Р.Віктюка, — це таки "тЭатр". Який передбачає веселі ігри в примадонство, акцентує увагу на сценічному фемінізмі, примушує колег-конкуренток холодно фиркати або (у кращому разі) небайдужо "не помічати". 

Такий тЕатр будується не на концептуальній тригонометрії, а на шаленому куражі, акторському братстві, взаємній закоханості. 

Тому для багатьох прем'єра в театрі ім. І.Франка виявиться виставою-антидепресантом. І ще — виставою-імпортозамінником. (Цінуйте, дивіться і слухайте зірок своїх, а не залітних). Цей сценічний витвір — джерело невичерпної втіхи — як для шанувальників (яких багато), так і для скептиків (такі знайдуться). Але головне: ця прем'єра — шалена радість для Івана Миколайовича, відповідального за аншлаги в театрі. Тому що аншлаги забезпечені. І тому що "концепції" тлінні, а музика Голосу — вічна. 

Олег ВЕРГЕЛІС

Основне фото: © Василь Артюшенко 

Джерело: https://dt.ua/CULTURE/golos-krayini-_.html?fbclid=IwAR2Ml2vRT-R3CkTGjGukalKkB400HrodLiSEjSYWPIqQ4tS6LIoFmPffDzE

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.