Холера: щойно її ознаки у вигляді ембріонів виявили на річці Дністер, що протікає Молдовою…

Холера: щойно її ознаки у вигляді ембріонів виявили на річці Дністер, що протікає Молдовою…

19.06.2019, 15:05

Забили тривогу. Забігали на всіх рівнях туди-сюди, усвідомлюючи смертельну небезпеку для всього сущого. І не тільки того, що водиться в гнилій воді Дністра, а й для людського життя. Адже водицею Дністра сьогодні користуються жителі Молдови і Одеси-мами.

А що у нас, на нашій ділянці Дністра та водосховища протяжністю 202 кілометри, де вода давно тхне гнилизною і в яку боязно навіть ногою ступити? Та воно і зрозуміло чому: на більшій частині ділянок замуленість водойми сягає майже її поверхні, зокрема в районі сіл Атаки, Гордівці і аж до Перебиківців. А ще уверх уже по Дністру і до самих Заліщиків течія взагалі зникла. Тож і гадати не варто, чому в колишньому одна з найчистіших річок Європи на очах перетворюється в стічну канаву. Причин чимало: це і тотальна забрудненість водойми, а найголовніша з них – створення самого водосховища, яке з кожним роком завдає більше біди, аніж користі від тих кіловаттів.

Пригадується років з 15 тому до нас приїздив один з найвидатніших спеців по рукотворних морях, яким сьогодні є Дністровське водосховище, і від побаченого у вигляді унікальних каньйонів, крутосхилів правого берега він не приховува свого щирого подивування. А відтак той лауреат Нобелівської премії (прізвища його, на жаль, не пригадую) сказав: «Все це добре, чудово. Але ваше водосховище згодом стане мертвим, як, зрештою усі без винятку, створених в регіонах світу».

Доленосно сказав, бо вже маємо холеру – своєрідну чуму, від якої навряд чи можна рятуватися. Як і нема гарантій, що не сьогодні-завтра її виявлять також й в акваторії нашої водойми, ущерть замуленої і зарослої згубними водоростями. А ми тим часом ще й водичку з річки Дністер використовуємо, яка дзюрчить у краники наших місцевих осель.

«Величне» водосховище під час будівництва на місці затоплених сіл поховало немало цвинтарів. Десь їх перенесли на інші території, а подекуди залишили напризволяще. Час від часу в результаті підйому води цвинтарки розмиваються, а рештки упокоєнних виносяться на острівки. Жахливе це видовище, якщо не більше. Священство з приводу сходиться на одному: рештки померлих обов’язково треба підбирати і за всіма канонами перепоховати. Треба. Але кому зараз в голові, що десь під Коновкою, Братанівкою чи в Дністрівці виявили рештки давно покійних із затоплених поховань. Сьогодні, бачте, є більш важливіші справи: бігом-бігом обрати депутатів, котрим по барабану, що десь спалахне біда у вигляді холера, котра виявляється не питає кордонів.

Іван Агатій

1