Гірськолижна траса – по-чорнівськи (репліка)
Гірськолижну трасу, а там, не зчуємось, як й аеропорт, обіцяє з хворої уяви побудувати сільський голова Чорнівки, аби будь-що, навіть через коліно притулити своє село до складу Чернівців.
Він, цей голова, уже так набрид своїми домаганнями всюди-усюди, що, як кепкують навіть його односельці, від нього навіть бродячі псюри сахаються.
Втім, він устиг чимало. Не раз і не два організовував пікетування приміщень владних структур міста та краю, і що найгірше – унеможливлюванням доставки сміття на міський полігон. Абсолютно не задумуючись своєю клепкою, що це злочин, що подібне може призвести в місті до спалаху якоїсь холери. За щоб його та до буцегарні. Та йому зійшло. І тепер він правдами-неправдами від імені начебто усіх без винятку чорнівчан добивається права на об’єднання села аж у самому Києві, хоча той стольний град і сам сьогодні захлинається морем найпекучіших проблем.
Одначе і з тих походеньок начебто щось таки й вийшло. І в разі приєднання Чорнівки до міста для громади лісового села рай небесний настане. На початку він, цей голова, обіцяє спорудити для щасливих членів ОТГ гірськолижну трасу. Десь посеред самого села, бо околиці Чорнівки для тих гірських лиж – як атрибут для бані. Але таки безперестану верзе та обіцяє. Подумалось з приводу: не доведи, Боже, вигулькне ще й міським депутатом, здуру пообіцяє побудувати навіть аеропорт побіля самої Чорнівки, або трохи ближче до сміттєзвалища.
Він на все годен, цей голова. На словах. А тим часом до нагального руки в нього не лежать. Таке він ледащо, що досі в самому селі на очах гибне давній парк, досі нікому організувати людей, аби засадити узбіччя головної дороги на Чернівці, молоді деревця на місці знищених часом вікових кленів та яворів. Тобто виконати те, що йому по службі належить. А вже відтак мислити і про гірськолижну трасу, або навіть Дакар. Фантазії в цього голови не бракує, коли до самого Києва дійшов. Одне слово, готуйте йому мантію міського депутата, а заодно ще й місце в партійці якійсь.
Вл. інформація
