Жіночі образи від часів Київської Русі до нашої сучасниці буковинки Віри Китайгородської

Жіночі образи від часів Київської Русі до нашої сучасниці буковинки Віри Китайгородської

28.09.2012, 02:25

Жіночі головні убори на полотнах  чернігівської художниці Надії Мартиненко

Жіночі та дівочі головні убори здавна виконували не лише утилітарні функції, але і відігравали важливу оберегову роль, а також були і прикрасою. Вони представляли собою різноманітні за матеріалом, формою, способом виготовлення та художнього оформлення елементи, які, залежно від місцевих традицій і призначення одягу, об’єднувалися в конкретний, часто досить складний комплекс. Українські головні убори у своїх формах і способах носіння зберегли багато давніх традицій, архаїчних рис та нашарувань різних епох. Крім того, вони змінювалися залежно від віку й сімейного становища і мали особливе значення у народних обрядах. А різні способи носіння головних уборів органічно поєднувалися із ансамблем вбрання.

У Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилась тематична виставка живопису “Вінок – вінець – очіпок” Надії Мартиненко (м.Чернігів). У 1973-1975 рр. вона навчалася  в ізостудії Київського палацу  «Жовтневий» (викладачі М.Родін, Г.Гуляєв, В.Забашта), з 1975р. – у Кримському художньому училищі ім. М.Самокиша на живописно-педагогічному відділенні, яке закінчила у 1979р. Молодій художниці хотілось працювати не на замовлення, а творити самостійно, але процес пошуків власного стилю та творчого становлення забрав багато часу.

В повний голос про себе, як про майстра, Надія Мартиненко заявила на першій персональній виставці в 2001 р. (Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.Коцюбинського). Її роботи були тепло зустрінуті шанувальниками мистецтва та колегами.

В 2005 р.  мисткиню прийняли до Національної Спілки художників України.

  Працюючи в станковому живописі, художниця удосконалює свою техніку та знаходить нові методи в реалізації своїх творчих задумів. Її основна риса –  потяг до удосконалення, а постійне бажання чогось нового робить її мистецтво цікавим та різноманітним. Творчий діапазон робіт Надії Мартиненко охоплює все, що може хвилювати уяву художника: багатофігурні жанрові композиції, пейзажі Полісся, міські архітектурні пейзажі, портрети і натюрморти, символічні філософські полотна. Для художниці характерне особливе почуття кольору та відображення світлових ефектів. Гра світла і тіні – улюблений її прийом. А випробовуючи різні сучасні напрямки, Надія Мартиненко зберегла світосприйняття й межах фігуративного мистецтва. На полотнах упізнається відображення цілком «реального світу», але наголос скерований на відчуття кольору і форми, її живопис відображає асоціативне сприйняття оточуючого світу через спогади та емоції художниці. Динамічний мазок мастихіна наповнює всі її роботи ритмом та фактурністю.

На виставці представлено двадцять чотири  жіночі образи, об’єднані однією темою – головні убори, які носили у різних історико-етнографічних регіонах України, починаючи з періоду Київської Русі. До цієї тематики мисткиня підійшла зовсім не випадково, адже давно мріяла передати у творах глибоку національну спадщину та свою любов до України. А поштовхом для створення нових робіт стали поштові марки із зображенням українських традиційних жіночих костюмів, які подарували художниці її друзі. Потім Надія Мартиненко збирала та вивчала необхідну літературу із часом сформувалась ціла колекція нових творів. Так, перед нами постає величний образ жінки боярського роду часів Київської Русі Любави і юної мрійниці із ХVІІІст., наречених Наталки із Полтави та Любані із Чернігівщини, поважної буковинки Павлини у перемітці та Богдани із Покуття та багатьох інших. Загадкові жіночі образи художниця інтегрує в картинне середовище за допомогою контрастів, світла і тіні, створюючи цікаві живописні ефекти.

Отже, виставка робіт Надії Мартиненко знайомить глядачів з весільними та святковими українськими традиційними жіночими головними уборами. У представлених творах передані характерні для кожного регіону традиції та обряди, що притаманні українцям протягом століть. Це нібито екскурс в історію нашої держави, яку нам не потрібно забувати.

 Людмила Филипчук, науковий співробітник Чернівецького обласного художнього музею

 

Одночасно з виставкою творів Надії Мартиненко «Вінок – вінець - очіпок» чернівчани та гості столиці Буковини можуть також оглянути персональну творчу виставку Володимира Краснова, Заслуженого працівника культури України, члена  Чернівецької обласної організації Національної  Спілки художників України, лауреата обласної літературно-мистецької премії ім.Сидора Воробкевича, художника реставратора Чернівецького обласного художнього музею.

Виставка, яку відкрили 14 вересня  у Центрі культури «Вернісаж» триватиме по 2 жовтня 2012 року. Її присвячено українському композитору і письменнику Сидору Воробкевичу.  Епіграфом виставки є слова Сидора Воробкевича:

«Мова рідна, слово рідне

Хто вас забуває

Той у грудях не серденько

Тільки камінь має»

В експозиції виставки подані портрети  діячів культури -  Тамари Севернюк, Віри Китайгородської, Василя Васкана,  Віктора Рурака.  Важливе місце у творчості художника посідають жіночі ліричні образи.

 У  творчому доробку  художника краєвиди Карпат, бурхливі гірські потоки, морський пейзаж, краєвиди міст України, Болгарії, Румунії, які відвідав художник.

Володимир Краснов багато працює в галузі реставрації творів мистецтва. Він реставрував художні твори, які знаходяться у фондах Харківського художнього музею, Чугуївського музею-заповідника ім. І.Є.Рєпіна, Чернівецького художнього музею. Творчість Володимира Краснова тісно пов’язана з традиціями вітчизняної реалістичної школи.

В експозиції виставки подано 70 творів художника.

Лариса Канюка, мистецтвознавець, директор  Центру культури «Вернісаж»

 

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.