Формула жіночого щастя від Людмили Скрипки

Після заслуженої артистки України Євгенії Борисівни Золотової заслужена артистка України Людмила Іванівна Скрипка - друга жінка – режисерка в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім.О.Кобилянської.

 

Цими днями в Людмили Скрипки - День народження. Вітаємо! Побажання нових творчих успіхів доповнюємо своїми враженнями (нульових…), які вже стали історією творчого успіху актриси і режисерки.

 

 

Чернівецькі театрали вже забули дивовижне й неповторне відчуття, коли глядач іде в театр саме на конкретного актора. Тим більше – свого, а не заїжджого зі столиці на короткі гастролі. Минулої суботи й неділі актриса Чернівецького муздрамтеатру Людмила Скрипка різко поміняла настрої чернівецької публіки. За відсутності афіш, програмок, будь-якої реклами (нові форми діяльності дирекції театру ?) два дні поспіль вона сяяла в прем»єрі моновистави «Я чекаю тебе, коханий» за п»єсою Даріо Фо і Франке Реме.

 

Подія ця в культурному житті міста, окрім самого факту моно вистави, прикметна в кількох аспектах. По-перше, постановкою на чернівецькій сцені твору, один з авторів якого, Даріо Фо – лауреат Нобелівської премії в галузі драматургії. По-друге, саме ця п»єса досі в Україні не ставилася. По-третє, драматичним втіленням так званої літературної п»єси, в якій герой фактично відсутній ( у п»єсі Марія, пришиваючи ґудзики, розповідає про свої переживання). По-четверте, відвертою жіночою сповіддю на так звану альковнутему, в побуті більш звичну як тему тілесного кохання.

 

Людмила Скрипка довго йшла до своєї Марії. Відколи один з попередніх режисерів Чернівецького театру – Роман Валько дав їй прочитати кілька п»єс, одна з яких і запала актрисі в душу. Саме життя відкоркувало шлях творчих пошуків. Жанр моновистави, коли репетиції залежать від самої актриси, оптимально відповідав її нинішньому статусові молодої мами і режимові дня однорічного сина Іванка.

 

Крок за кроком її Марія увиразнювалася новими портретними барвами. Сама Людмила Скрипка відносить себе до актрис , які розкриваються в співпраці з талановитим режисером. Такі режисери в її житті були. Зокрема, режисер Ріпко, який приїхав у Чернівці зі Львова для постановки «Дикого ангела» Комійця ( у цій виставі Людмила Скрипка грала Оленку), колишні режисери Чернівецького театру Євгенія Золотова і світлої пам»яті Анатолій Литвинчук, Василь Сєчин, який приїздив з Мюнхена для постановки «Служниць» Жене. А тут, мабуть, сам випадок вручив режисерський козир акторові театру Петрові Мазі…

 

Але тільки після недільного прем»єрного показу , за лаштунками, Петро задоволено сказав Люді: « Сьогодні мені вистава сподобалася…»

 

Що ж відбулося того дня, коли за відсутності афіш, на виставу прийшли ті, кому спектакль розрекламували глядачі суботньої вистави. ( Хоча для артистки саме цей піар був найвищою оцінкою її роботи). А відбулося те, заради чого виходить кожен артист на сцену, оте найцінніше, особливо у моновиставі, - неповторний духовний контакт , енергетичний обмін між митцем і глядачами.

 

У творчому житті актриси Людмили Скрипки було чимало образів, виписаних драматургами набагато рельєфніше, аніж образ Марії. І все ж саме така Марія була в її житті вперше. Відчувалося, наскільки актрисі цікаво було «розповідати» , переживаючи злети і падіння своєї героїні. Тему жіночого щастя, яку Людмила Скрипка ось вже двадцять років розвиває на сцені Чернівецького театру, і цього разу актриса збагатила новими асоціаціями, відкриттями. Жінка не повинна дозволяти зробити із себе іграшку, не розраховувати, що за нею обов»язково мусить стояти як тил мужчина, усвідомлювати свою самодостатність , не дозволяти собою маніпулювати, з чого, власне, і починається крах її як особистості, починається крах будь-яких людських взаємин.

 

Як з»ясувалося згодом, актриса досягла своєї мети ще й у тому, що історію Марії глядач сприймає не тільки розумом, душею і серцем, а й своїм лібідо. Чи не тому така полярна реакція на її гру: ханжеськи погамоване обурення в одних глядачів і …сльози на очах у інших, і не лише у більш сентиментальних жінок, а й у…чоловіків? Зрозуміло, у кожного з них особисті життєві асоціації, які «розбурхала» гра Людмили Скрипки. Зрозуміло ще одне: абсолютно точне попадання актриси «в яблучко». Немає заборонених тем на сцені, як не існує заборонених місць в душі людини. «І те, що ми нині бачимо на сцені, - дитяче лепетання порівняно з тим, чого б мені хотілося показати у виставі, - відвертіше, більше і гарніше», - зізналася актриса.

 

Вона говорить про це, озираючись на свій досвід у виставі «Служниці» Жене, - спектаклю, який колись розбурхав Чернівці, згодом – Івано-Франківськ і Київ, куди чернівчани возили свої вистави . Тоді Людмила Скрипка, Алла Наталушко та Ліля Максименко, які грали в «Служницях», були відзначені як найкращі виконавиці жіночих ролей. Пересичений столичний глядач особливо дивувався, які чудові актриси в Чернівецькому театрі. І тоді Людмила Скрипка вкотре переконалася, що поняття «провінції» в мистецтві відсутнє. І щоразу прагне довести цю істину своєю творчістю.