Формула Буркута

За ті п'ятнадцять років, що минули з часу єдиного справжнього ювілею, яким Ігор Буркут, згідно з єврейською традицією, вважає 50-річчя, він навчився відділяти головне від другорядного. Щоправда для цього спочатку довелося перенести інфаркт. А ще, за цей час, як віджартувався  відомий у краї інтелектуал, він... відростив бороду. У переддень свого чергового "несправжнього" ювілею науковець запросив на розмову колег-журналістів, бо як відомий публіцист причетний і до нашого цеху, поміркувати над долею українських інтелектуалів в минулому і тепер. Зустріч відбулася 23 березня в Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського.

Згідно з Буркутом, говорити слід саме про інтелектуалів, а не інтелігентів. Бо останніх ті ж росіяни, наприклад, все ще відрізняють від перших. Часто за надуманими ознаками. Інтелектуали - не совість нації, вони - творці нового. Хоча одне другому також не завада. В суспільстві таких людей завжди небагато: відсотків 2-3 від загальної кількості населення. Але це саме той вузький прошарок, який забезпечує його загальний розвиток. Це люди, які за чашкою кави чи чаю допомагали президентові Масарику будувати нову Чехо-Словаччину, чи президентові Рузвельту реалізовувати його "новий курс". Чи є такі в сучасній Україні? Безумовно! Ось тільки чи потрібні вони їй? Трапляється -  так, але набагато частіше - не зовсім. Бо, згідно з Буркутом, тут є заковика: інтелектуал лиш тоді вартий уваги, якщо забезпечує позитив. А кому у нас той позитив потрібен? Інша річ ті, хто "рєшаєт проблєми", обслуговує владу.

Яскравим прикладом відданого служіння обраній справі може бути сам Ігор Буркут. Чи гідно він поцінований? Колегами, учнями, однодумцями – так, а решта – інтелектуалові байдуже. Для такого важливо, щоб всі частини мозку постійно працювали. Можливо тому науковець і взявся за вивчення китайської мови. "Чудова зарядка для розуму, - віджартовується у вуса Ігор Григорович. – А щодо оцінки, то рано чи пізно, але її кожний отримає. По ділам своїм".