Facebook знищує креативність

Микола Малуха
«ІнфоПорн»

Однією із популярних тем 2011 року серед українських інтернет-користувачів було обговорення смерті «Живого журналу» та перемога Facebook. Чого лише не згадували: і про застарілість технічної платформи; слабке юзабіліті; відтік ключових блогерів (або «трендсеттерів») тощо. А журналіст Отар Довженко взагалі окреслив «кризу ЖЖ» як «картину агонії онлайн-платформи, що поволі відходить у минуле». Його колега Вахтанг Кіпіані 27 липня 2011 року написав останній пост у блозі, де пояснив причини повного переходу на Facebook: "...в певний момент з’явилося відчуття, що пишеш у порожнечу".

Загалом, вважаю протиставлення ЖЖ vs Facebook - неграмотним. Це те саме, що казати: болід Формули 1 кращий за позашляховик. Дивлячись у чому, і на якій дорозі кращий. Але піддамся загальному психозу і влізу в цю ідейну боротьбу. Виступлю адвокатом «Живого журналу» і спробую довести, що Facebook не став унікальною альтернативною платформою. І навіть гірше – звузив можливості блогерів.

Чому окремі блогери тікають з ЖЖ?

Відтік блогерів до Facebook - не стільки проблема самого блог-сервісу (хоча варто віддати належне морально застарілій технічній платформи, слабкому юзабіліті та регулярним труднощам з доступом до блогу), як результат «популістських» можливостей соціальної мережі.

Facebook значно знижує стандарти та вимоги до контенту автора. «Живий журнал» - це серйозна конкуренція ідей, дописів, які траплялося, за якістю були кращими, ніж журналістські матеріали. Блогосфера поступово розвивається, сегментизується; блогери обростають постійними читачами, які вимагають все нових і нових ідей, проектів. Це стимулює авторів готувати більш якісний та унікальний контент, шукати небанальні теми. Для Facebook, натомість, достатньо написати невеликий коментар –  трохи більший за обсягом, ніж твіт-повідомлення.

Наведу кілька прикладів. Відомий український журналіст Мустафа Найєм запостив одне й те саме відео одночасно на блог (на платформі Livejournal) і на Facebook. Результат: в ЖЖ всього 3 коментарі, на сторінці в Фейсбук - 25 коментів і 78 «лайків». Подібна ситуація із дописом «Сегодня видел Виктора Ющенко»: в блозі – 55 коментарів, у Facebook – 179 коментарів та 236 «лайків». Отже, для ЖЖ, щоб зібрати з сотню коментарів читачів, недостатньо лише у двох рядках повідомити аудиторії про свою зустріч із екс-президентом. Тут потрібен повноцінний текст більшого обсягу.

Звісно, однією із контр-тез може стати твердження, що у того ж Мустафи в ЖЖ всього 1,7 тис. читачів, а на Facebook – понад 6 тис. І тут знову говоримо про різницю психології блог-плтаформи і соціальної мережі – специфіку залучення аудиторії. У Facebook користувачі додають у друзі насамперед людину, а його контент – своєрідний «супутній товар». Багатьом хочеться похвалитися своїм «френд-списком», де фігурують відомі політики, журналісти, політтехнологи, маркетологи. У той час як в ЖЖ все навпаки – користувачі передплачують контент, а особистість автора - на другому місці.

Сміливо можна декларувати і знищення соціальною мережею інтернет-рівності. Якщо у блогосфері користуються популярністю та авторитетом цікаві автори, які є звичайними людьми у повсякденному житті, то у Facebook на кількість прихильників, «лайків», «шейрів» впливає оффлайнова «зірковість» людини.

Скажімо, ЖЖ боксера-політика Віталія Кличка нараховує 1242 друга, а Facebook – понад 10 тис. У жодному рейтингу блогів (рейтинг ЖЖ, Яндекс.Блоги, рейтинг україномовних блогерів) ви не знайдете серед вітчизняних блогерів на перших місцях «селебріті». Український Facebook має протилежну картину: тут регалії, титули визначають статус. Або гроші, як це відбувається із екаунтом Наталі Королевської. Вона з самого початку існування фан-сторінки (серпень 2011 року) заполонила українській простір Facebook своєю рекламою – тому вона зараз лідер (після ув’язненої Тимошенко) серед усіх українців по кількості читачів. Вислів «Бог створив людей різними, а блог зробив рівними» явно не підходить для американської соціальної мережі.

Повертаємось до теми дискусії. Facebook, в силу своїх технічних особливостей (like, share) і психології користувачів, дозволяє будь-кому відчути себе затребуваним блогером: відчуття, що його контент користується увагою в аудиторії. У той час як блог-платформи, в тому числі й ЖЖ, ставлять високі вимоги і стандарти до опублікованих постів. Через цю причину френд-стрічку наповнюють баяни, цитати відомих людей. А під час голосних подій (як то смерть Стіва Джобса) – усі лайкають, поширюють одні й ті самі матеріали та обговорюють одну й ту саму тему. Достатньо додати кілька речень із думками до якоїсь новини – і спокійно згенерувати фідбек аудиторії. Мінімальні витрати часу, розумових зусиль - і максимум ефекту.

Щоб це проілюструвати – знову повернемося до живого прикладу. Нещодавно вже цитований сьогодні Мустафа додав буквально пару рядків  до поста одного блогера про неякісну офіційну інтернет-сторінку Euro-2012: «Я вот не знаю, надо ждать комментариев Бориса Колесникова или они вместе с великим медиамагнатом Михаилом Бродским снова вспомнят, что я не люблю эту страну так как любят ее они?»

Ті ж Вахтанг Кіпіані та Отар Довженко, які характеризувалися змістовними постами у своїх блогах, зараз на особистих сторінках Facebook обмежуються короткими повідомленнями. Питання «чи можна у Facebook побачити об’ємні і глибокі матеріали?» є риторичним.

Серед своїх знайомих, які раніше вели ЖЖ і писали (з різною частотою) змістовні та цікаві пости, я помітив негативну тенденцію: їхня активність у Facebook зводиться до тривіальних і банальних коментарів про те, яку каву чи шоколад вони люблять. Вони вбили в собі блогера. Точніше, Facebook зробив це за них.

Чи всі цікаві блогери перейшли з ЖЖ на Facebоok?

При всій повазі до Отара, Мустафи чи Вахтанга, але вони не є усією блогосферою і далеко не всі були «трендсеттерами». Яскраві блогери, що продовжують продукувати унікальний контент, досі залишаються в ЖЖ, і поки не збираються з нього тікати. А соціальні мережі лише ретранслюють їхні матеріали.

Ніхто не пише так цікаво про регіональне життя на Донбасі, як блогер frankensstein. Пекельний_бульба продовжує тішити постійних читачів своїми іронічними картинками і коміксами. Головний творець інфографіки поллотєнчєґ час від часу дає можливість зрозуміти великі обсяги статистичних даних, а його матеріали неодноразово потрапляли до інформаційних порталів. Не припиняє висміювати вітчизняну журналістику (перш за все, ділову) та колег-фінансистів пан Свинорил (він же ж інвестиційний аналітик Євген Дубогриз). Навіть створення автономного (stand alone) блогу не примусило Олену Білозерську вбити на смерть «жежешку». Чомусь під тиском Facebook не припинив друкувати свої історичні пости та книжкові знахідки joanerges. Список блогерів, яких варто читати, можна продовжувати.

Отже, немає нічого дивного у відтоку певної кількості користувачів з ЖЖ. Це люди, що не витримали конкуренції, для яких блог був можливістю викладати особисті світлини і спілкуватися з офлайновими знайомими. Вони просто переселилися на іншу платформу.

Що створив ЖЖ, або чого немає у Facebook

«Живий журнал» був не просто майданчиком для обміну персональними світлинами, думками та звітами з відпусток. Ця спільнота блогерів стала своєрідним паралельним світом, не схожим на інші. Перш за все, користувачів ЖЖ відрізняла специфічна мова спілкування. Якщо в Росії нею був «олбанский язык», то в Україні – суржик. Одним із таких яскравих «стіхопльотофф» є diversey-ua, який кожного разу збагачує «мєжсловянскоє нарєчіє» новими словами.

Деякі «жжешні» твори вийшли за межі блогу і перетворилися на унікальні літературні проекти. Так, політична сатира – історії-байки про українських політиків – під назвою «Всі наші» вийшла друкованою книжкою у видавництві «Буква і цифра». А сам проект не залишив байдужими тих політиків, які були героями гумористичних розповідей. Так само розродився окремою друкованою книжкою інший сатиричний проект, «За наше дело» (za-nashe-delo) – оповідання від імені великоруського борця з бандерівщиною професора Івана Денікіна. Літературне знущання з хворобливих переконань російських великодержавних шовіністів навіть роздруковувалося і передавалося з рук в руки серед української молоді.

Перша книжка українського письменника, мандрівника, відомого під літературним псевдонімом Артем Чапай (chapeye) про подорож Америкою «Авантюра» якраз складалася із постів-заміток, що їх він викладав у блозі, а потім об’єднав у єдиний твір.

«Живий журнал» став батьком (або матір’ю, кому як подобається) не лише літературних творів. Ініціатива блогерів-активістів «Збережемо старий Київ» спочатку виникла як ЖЖ-спільнота, а потім перетворилася на рух, що став скабкою у дупі для багатьох забудовників. Інша спільнота, що пов’язана зі столицею - «Интересный Киев» - виросла до туристичної компанії. Спеціалізація на київському туризмі приносить її засновникам місячний дохід до $15 тис.

Нічого подібного (за рівнем) Facebook поки що не породив.

Чим же кращий Facebook

Безумновно, соціальна мережа Марка Цукерберга – унікальне явище  цифрових комунікацій. Це ідеальний майданчик для поширення інформації, залучення клієнтів, проведення кампаній лояльності, продажу певних видів товарів та послуг. Але це все-таки не блог-платформа.

Facebook, з одного боку, негативно впливає на блогосферу, так само як суспільство загального споживання – примітивізує смаки і спрощує вимоги. Тобто, цю соціальну мережу можна порівняти зі своєрідним фастфудом.

Але відтік частини користувачів ЖЖ до соціальної мережі ніяк не відображається на якості контенту: кількість блогерів-жежистів зменшується, а рівень якісних і цікавих матеріалів залишається незмінним. Про це свідчить ще одна тенденція: дуже рідко в ЖЖ цитується, згадується або поширюється контент із Facebook і, навпаки, щодня ви бачите у своїй стрічці, як хтось з ваших друзів натиснув like або share чергового посту, розміщеного на «помираючій» блог-платформі.