Доставляти мерця-заробітчанина з-за кордону проблематично, а головне дорого…

Доставляти мерця-заробітчанина з-за кордону проблематично, а головне дорого…

15.03.2019, 16:23

Статистика? Та нехай їй грець! – спересердя не раз можна почути репліки багатьох на адресу цієї служби. – Та вона ніколи не сповіщає правдивої інформації, бо глаголить те, що владі вигідно. Ось наших заробітчан-буковинців – скільки їх неборак за кордоном, де вони за ті кляті умовні одиниці виконують найпринизливіші для нашого українського гонору роботи? Вибачте, миють, підтирають. І скільки їх загалом? 120-130 тисяч, а, відей, іще більше, бо у деяких селах краю узагалі глухо, тільки де-не-де пси на околицях гавкають. Бо всі там, на закордонні – бодай воно пропадом пропадало!

Емоції емоціями, але тут є доля гіркої правди, від якої не втечеш, і яка ятрить серце гірше редьки. А скільки насправді нашого роду красного там, у тій ситій Європі – то хіба що одному Богу відомо.  Статистика щось зголошує, але здебільшого навмання.

Або візьмемо кількість тих, хто в недобрий час за тими заробітками взяв та й помер. Хто зголосить їх кількість? Та ніхто. Бо така статистика не ведеться. Чи зумисне, чи за чиїмсь велінням, але не ведеться. На жаль, небіжчиків нашого роду в тому зарубіжжі дедалі більшає. І серед людей поважного віку, і зовсім молодих, котрим би жити та жити, і рід наш красний і найпрацьовитіший в світі продовжувати. Бодай й у тому вже забутому селі, де від безлюддя сумом серце побирає.

Ясна річ, що попри цю жалобу, все одно хочеться статистики – скільки ж тих душ на тих приробітках у засвіт відійшло і де ховають мерців у сиру землицю?

В чому, чому, а тут проблема з надзвичайних, бо доставити того мерця до поріжка рідненького не просто проблематично, а ще й фантастично дорого. Пригадується випадок кількарічної давності, що мав місце в одному з приміських сіл. В Італії (та бодай її не знати) померла в іще дуже молодому віці жінка, років під 45. «Доробилася» там, небога до того, що коштів на доставку тіла додому не вистачило, бо за його спорядження вдома треба було все обійстя продати. Що було робити, діяти? Вихід знайшовся. Дуже поважний на той час сільський голова зібрав сільські збори, звернувся до людей, аби, як мовиться, скинулися на біду. І люди почули і чи не того ж дня таки переказали суму.

Підсобляє у критичну хвилину своїм вірним парафіянам також церква. Ось що сказав з приводу предстоятель однієї з конфесій.

  • У нас це питання повсякчас на порядку денному, хоча… Якось до нас звернулася згорьована родина, аби церква допомогла коштами доставити тіло родича з Канади. Почули.

  • В що обійшлося? Дорого?

  • Про це неприйнято говорити, але сума в умовних одиницях сягнула не одного нуля. Співчуваємо в кожному випадку, чим можемо допомагаємо. Але і церква не завжди в змозі матеріально підсобити.

Їдьте, люди добрі, заробляйте на здоров’я. Але й про здоров’я дбайте, бо вас так чекають вдома…

Іван Агатій

заслужений журналіст України

1


КОМЕНТАРІ (1)

Тисну руку автору за широту бачення і співчутливість

avatar

Антон

15 березня 2019 21:46