Суть речей: люди, які здають кров – щедрі й не скритні, а якщо вони цього не роблять без вагомої причини – значить дуже скупі

Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ від 13 червня 2013 року. Запрошені гості: Ярослав Гуменко, голова благодійної організації ДОНОР-ОМ, Олена Сергіївна Мігайчук, завідувач відділу комплектації донорських кадрів та Ніна Пилипівна Кобзар, завідувач відділу надання трансфузійної допомоги обласного центру служби крові. Ведуча: Оксана Денисюк.

Ведуча: Ніно Пилипівно, розкажіть як працює ваш центр, які послуги надає і в чому полягає суть його роботи?

 Ніна Кобзар: я розповім спершу, що це за галузь медицини і чим ми займаємось. В нинішній час важко знайти таку галузь медицини, яка б не потребувала донорської крові для лікування хворих. Незважаючи на значні досягнення в розробці штучних замінників крові, сьогодні тисячам людей, які потрапили в біду, подаровано життя саме дякуючи гемотрансфузії, тобто дякуючи переливанню живої крові, живих ліків. Заготівлею крові займається Служба крові Чернівецької області. Станція переливання крові вперше була організована 12 травня 1944 року, так що наступного року у нас ювілей. У нас в області було 2 станції переливання крові – Чернівецька і Хотинська міжрайонна станція переливання крові. Але у 2009 році вона була реформована і було створено Чернівецький обласний центр служби крові. Основними завданнями центру служби крові є: організація донорства, комплектація донорів, їх обстеження, заготівля крові, її збереження, переробка крові на компоненти та препарати плазми, проведення карантинізації плазми, випуск стандартів для визначення групи крові та забезпечення лікувально-профілактичних закладів компонентами та препаратами плазми для надання трансфузійної допомоги населенню як в плановому порядку, так і в ургентному, а також при виникненні надзвичайних ситуації. За останні роки заготівля крові у нас по області складає 8,1 мілілітра, по Україні ми займаємо 10-11 місце, з 27 регіонів, я вважаю, що це гарне місце і сьогодні я можу сказати, що ми повністю забезпечуємо лікувально-профілактичні заклади компонентами крові.

 Ведуча: а яка різниця між кров’ю та компонентами крові? Що саме переливають людині?

 Ніна Кобзар: сьогодні це тільки компонентна та препаратна терапія. Цільна кров у нас в області не використовується і це велике досягнення нашої служби крові. Тому що цільну кров можна взяти і тут же перелити, але вона не обстежена, зараз багато гемотрансфузійних інфекцій, тому вона переробляється на компоненти і препарати крові і тільки тоді переливається у лікувально-профілактичних закладах. Тобто, вона обстежується і можна надати цільову допомогу. Якщо хворому потрібна плазма, а не потрібно клітин – то навіщо йому переливати клітини, якщо можна перелити тільки плазму?

 Ведуча: скільки донорів в області?

 Ніна Кобзар: за минулий рік у нас було 14,5 тисяч кроводач і так в середньому за останні роки. Згідно вимог ВООЗ має бути 45-48 донорів на тисячу населення, у нас в середньому в Україні десь 18 донорів, в області 16-17, трохи менший показник, але у нас хороший показник тому, що ми себе забезпечуємо і велика перевага у тому, що ми переливаємо компоненти крові і через те, що у нас за останні роки не було жодного випадку переливання зараженої крові та зараження інфекційними захворюваннями. По цьому показнику ми фактично є «передовиками»

 Ведуча: Ярославе, якщо все так добре, здавалось би на перший погляд, то чому ви вирішили створити вашу благодійну організацію – в чому суть її роботи та яку мету ви ставите?

 Ярослав Гуменко: мета нашої роботи підтримати законні права донорів, які продекларовані в законі, але не виконуються – будемо казати так. Тобто пільги для студентів, почесних донорів. Можу розказати про пільги – у студентів є така пільга, як 25% надбавки до стипендії, якщо вони стають донорами, але їх ніхто ніколи не виплачує, втім це у статті 10 Закону.

 Ведуча: якому?

 Ярослав Гуменко: про здачу крові і компоненти крові. Це перше, що не виконується державою, а має бути державна програма, підтримана і фінансована обласною радою. Наступне – якщо людина стає почесним донором, вона має мати в аптеці 50% знижки – це виконується від сили на 5-10%, потім – санаторно-курортне лікування – ніхто нікому не видає путівки ніякому донору, ніхто практично цього не получав. Ще в області має бути привілею такий, як получити землю, чи дачний участок чи ще щось. Це теж держава не виконує, не маючи на це грошей. Практично із Закону про донорство ніякі пільги державою не оплачуються і ми об’єднались, щоб донори отримували ці пільги.

 Слухач: розкажіть про банк крові, не тільки компоненти – про історію, наскільки ефективно це, бо лікарі, з якими я спілкувався, кажуть, що все-таки є проблеми – дефіцит компонентів крові в області. Раніше до таких свят як день захисту дітей проводилися різні акції щодо донорства – наскільки і зараз ця чудова традиція продовжується?

 Ведуча: пропоную, щоб пан Ярослав завершив думку, а потім будемо відповідати на запитання слухача

 Ярослав Гуменко: у 2006 році законом про донорство крові і компоненти наполовину були скасовані пільги в донорстві і підвищені норми кроводач. Якщо раніше 40 кроводач здавалися при нормі 250 грам то зараз при нормі 450 грам – у два рази збільшилися. І розділили такі компоненти як цільна кров – 40 кроводач і 60 плазми. Я би хотів, щоб було змінено закон і щоб це було об’єднано – бо практично виконати ці норми не всі можуть щоб получити почесного донора. Слідуючи – до пенсії надбавка залишилася 10%, у донора найменше має бути від 15 і вище. Ми теж цього хочемо добитися. Також хочемо підвищити статус донора в державі, щоб донор був на рівні з чорнобильцями і афганцями. Вони так само віддають своє здоров’я і часто своє життя. Для цього нашу організацію і було створено: щоб добитися змін в законі і добиватися законних прав у нас в області. Може бути, що і створимо асоціацію по Україні.

 Ніна Кобзар: банк плазми у нас створено. Не знаю який лікар сказав – бувають затруднення, наприклад телефонують з онкогематологічного відділення обласної дитячої лікарні. Дзвонять у 3 годині, у нього у дитинки, наприклад, кровотеча. Треба виготовити тромбоцити. Тромбоцитів практично немає. Щоб їх виготовити – треба викликати донора такої самої групи крові, обстежити його і мати сети спеціальні для автоматичного тромбоцитоферезу, це дороге обладнання і дорогі сети – кожен коштує 2600 грн. Ми не можемо донора взяти і визначити аналізи а потім цей сет списати і не надати допомоги дитині. Треба спочатку обстежити донора на всі інфекції, додаткові дослідження – і лиш після того взяти донора на плазмоцитоферез. Це займає час. Але я вдячна тим донорам – якщо ми дзвонимо їм, вони приходять в будь-який час. Але буває, що викликаємо донора – але він перед тим поїв і ми вже не можемо визначити гамотрансфузійні інфекції, тобто зробити тести, щоб вони були достовірні. Тому вечірній час – це дуже тяжко. Приходиться одного, другого, третього – може, ми попадаємо на якогось донора який ще не їв або їв ще зранку і в нього буде нормальний аналіз. Це вже позаробочий час, але люди приїжджають за свої кошти на таксі, і роблять все для того, щоб ці тромбоцити, до прикладу, приготувати. Або відмити еритроцити – наприклад, породіллям, якщо це в них другі пологи, треба вже переливати відмиті еритроцити. Я не пам’ятаю такого випадку щоб ми комусь відмовили і не зробили і не допомогли хворому – чи то дитина, ми часто навіть не питаємо ні прізвища, ні хто цей хворий. Нам поступила заявка – і ми всі працюємо над тим, щоб забезпечити цього хворого тим компонентом, який необхідний і який можна приготувати тільки як ургентний препарат компонент. Такі компоненти – це тромбоцити і відмиті еритроцити. Такі компоненти як свіжозаморожена плазма – яка дуже широко застосовується, це основний компонент крові, - не можу сказати, що в нас був якийсь дефіцит і щоб хворому не була надана допомога. Еритроцитна маса, як і заморожена плазма, переливаються при гострих кровотратах частіше всього. У таких випадках допомога починається з переливання свіжозамороженої плазми – вона у нас завжди є у достатній кількості. Тому що в нас є такий метод заготівлі як апаратний плазмоцитоферез, тут від кожного донора заготовляється по 600 мілілітрів, кожен донор може через 7-14 днів здавати кров. Лікувальним закладам ми видаємо тільки карантизовану плазму – лиш після того як донор повторно здасть через 6 місяців аналізи і вони будуть нормальні. Тільки після цього ми видаємо цю свіжозаморожену плазму. Щоб ми комусь відмовили – я такого не пам’ятаю, я працюю вже 43 роки.

 Олена Мігайчук: я ще хотіла пояснити, що у нас в центрі крові працює експедиція – такий відділ, який працює цілодобово, і експедитори приймають замовлення від усіх лікарняних закладів області і видають ці препарати компоненти крові за потребою. Якщо чогось не вистачає через те, що препарат має бути виготовлений терміново і він не зберігається – терміново викликаємо наших працівників на роботу і обов’язково забезпечимо виконання замовлення.

 Ніна Кобзар: стосовно акцій. Ми видаємо лише карантизовану кров – і якщо людина прийшла на акцію, раз здала кров, і ми не можемо цю людину повторну обстежити – то нам ця плазма практично не потрібна. Тобто якщо акцію провели і донор прийшов і здав кров – то він має прийти через 6 місяців і здати хоча б аналізи і ми могли перевірити що так, ця плазма нормальна і донор здоровий. І що ми можемо видати цю плазму в лікувально-профілактичний заклад.

 Ведуча: виходить, якщо я здала на акції кров – вона не використається?

 Ніна Кобзар: еритроцитна маса зберігається до 42 днів. Але щоб надати допомогу – її треба використати аж максимум за 10 днів. Її треба переливати через лейко фільтри щоб зменшити вірогідність зараження гематрансфузійними інфекціями. Плазма карантизується – тому що донор може не знати, що він хворіє. Сьогодні у нього тести від’ємні – але може бути інкубаційний період, коли системи не вловлюють хворобу. Ця плазма закладається у нас в холодильники, на -45 градусів, зберігається. І лиш після того як донор вдруге здав аналіз і він здоровий – лиш тоді видаємо плазму в лікувальний заклад.

Ярослав Гуменко: на рахунок акцій хочу додати. Наша організація була створена також і для супроводження донорів цими всіма інстанціями. Спочатку донор проходить рентген на туберкульоз. Потім – усі аналізи. Ми провели три акції – у березні 20 людей, в квітні 18 людей, кожного місяця у нас проводиться акція: здаємо по 10 літрів, по 8,5 літрів. Чого я кажу про акції – раніше до центру приходили люди, так би мовити, з асоціального середовища. Ми зараз відбираємо людей, які заможні, соціально відповідальні, з їхнім колективом (корпоративне донорство) – намагаємось підвищити якість за рахунок селекції (відбору) донорів. Хочу ще додати що нам не додає держава. Хочу звернутися до обласної адміністрації. В Законі чітко написано, що обласні, міські ради мають підтримати державну програму – виділяти гроші на пропаганду, давати допуск в учбові заклади і колективи. Що декани і ректори не роблять. Вони забороняють практично студентам іти здавати кров. Вони не компенсують їм стипендії, вони не дають їм вихідні – виходить, людина порушує їхній внутрішній розпорядок. Хоча вони суперечать закону. Ще обласна адміністрація або рада – має виділяти якусь суму грошей для пропаганди донорства. Ви бачили десь сітілайти чи рекламні плакати чи в учбових закладах якісь може навіть флаєри? Держава на це гроші не виділяє, хоча їх можна спитати чого це не робиться. Чого на відкриття ресторанів, дискотек тощо вони виділяють грошей. А на це не виділяють. Так що хочу до них звернутися. Вони можуть через нас це все робити – ми дуже активні, будемо чекати їхніх грошей.

 Ведуча: Ярославе, ви сам донор?

 Ярослав Гуменко: абсолютно, шість з половиною років, і тому, що я стикнувся з цими проблемами – я започаткував цю організацію. Хочу, щоб донори були елітою в суспільстві. По-перше, здорових людей дуже мало – ну, 3-5%. І людина має бути соціально відповідальною перед тим як стати донором.

 Ведуча: як стати донором, де перевірити стан свого здоров’я щоб стати донором?

 Олена Мігайчук: донором може бути будь-яка здорова людина від 18 років і до пенсійного віку і яка бажає стати донором, віддавати свою кров, рятувати чиєсь життя. У нас можна безкоштовно обстежитись. Ось приходить людина для кроводавання – вона приходить до нас в реєстратуру, має мати при собі паспорт громадянина України з чернівецькою пропискою і мати з собою флюрографію, яка має бути гідна протягом року. Потім донор здає аналізи – на групу крові, резус-фактор, гемоглобін, хільоз (жир) – хільозна кров не допускається – плюс АЛТ (функціональна група печінки), це як працює в людини печінка, наскільки, так би мовити, токсично забруднений організм. Якщо ці всі аналізи в нормі – людина проходить до кабінету де сидять терапевт, психолог і дерматовенеролог. Проводять бесіду з потенційним донором. На рахунок ризикованої поведінки (проводить психолог), намагаються виявити які є захворювання серйозні, дерматолог перевіряє шкірний покрив, а терапевт – на рахунок внутрішніх хвороб. Якщо людина має більше 50 кілограмів, є здоровою – не мала простудних захворювань протягом місяця, операцій протягом року, не хворіла на гепатит, туберкульоз тощо. Тоді людина підписує анкету, бере на себе відповідальність що не хворіла, що вона не наркоман, алкоголік, не має незахищених статевих актів – гарантує, так би мовити, свою поведінку.

 Ніна Кобзар: також потенційний донор дає свою згоду на тестування крові – ми проводимо перед тестове консультування на ВІЛ інфекцію. Ми тестуємо ВІЛ інфекцію, гепатити Б, Ц та сифіліс. І донор потім бажано щоб прийшов і поцікавився своїм здоров’ям. І якщо щось виявили – щоб він до обстежився і розпочав лікування.

 Ведуча: а скільки проходить часу з моменту коли потенційний донор прийшов і заповнив першу анкету і до того як він вже може здати свою кров, яка потім буде корисною.

 Олена Мігайчук: все це має займати 40 хвилин.

 Ведуча: скільки людей потім повертаються у %?

 Олена Мігайчук: аналізів гідних значно більше, ніж повертаються людей. Повертаються близько половини від тих, у кого гідні аналізи. Важко сказати чому не повертається інша половина. Людина для цього має відпроситися з роботи – як би там не було, а це півдня займає. Небагато хто може собі це дозволити. Було б добре, щоб керівники підприємств ішли на поступки в цьому плані. Студентам теж складно – в них лекції, пари.

 Ніна Кобзар: сьогодні в нас донор не в такій пошані як треба.

 Ведуча: Ярославе, чому ви повернулися потім, коли ви вперше здали кров?

 Ярослав Гуменко: донорство, це, знаєте, як секс. Якщо перший раз сподобалося – ти повертаєшся. Якщо прийняли не так, не стимулювали як треба – він не повертається. Повернути донора неможливо. Тому ми супроводжуємо своїх донорів, проводимо з ними бесіди. Щоб вони повернулися і перший раз здали. Це як залицяння, як любов – квіти ми їм не носимо, але все ж.

 Олена Мігайчук: дійсно є велика перешкода оце ось обстеження. Ті активні донори, які здають два рази і більше – вони мають обстежуватися медично. Мають приносити нам довідки – та сама флюрографія яку досить складно пройти. Люди починають бігати-шукати: там нема плівки, там їх не пропускають… і людина просто маше на це рукою і не приходить більше.

 Ярослав Гуменко: держава декларує що здавайте і є брак крові – але при цьому не виконуються закони і не стимулюються донори.

 Олена Мігайчук: не створюються умови, так. Якщо донор ще в місті – може піти в поліклініку за місцем проживання і якось це все зробити. Але якщо це донор із району – то йому важко зі свого села поїхати до райцентру в лікарню і в нього на це ще більше часу витрачається. На цьому його оцей порив і закінчується.

 Слухач: мене цікавлять такі відділення як опікові в Чернівцях, дитяча травматологія та нейрохірургія – я знаю, що вони, мабуть, найбільше потребують компоненти крові. Яка там ситуація, наскільки ефективна у вас із ними співпраця. Ви говорили ще про студентів – а я думаю, що варто долучати військових та працівників правоохоронних органів, хотілося би почути думку фахівців.

 Ведуча: давайте все ж Ярослав розпочне з того, чи безпечно бути донором.

 Ярослав Гуменко: донором дуже безпечно бути. Якщо при союзі була стерилізація голок чи разові системи – то зараз прямо при процедурі розкривається система, вколюється, апарати закордонні європейського типу. Кров здавати тобто дуже безпечно. А плазму – я думаю, ще й корисно. Багато людей хочуть очищувати свою кров, так що приходьте до центру здачі крові і оздоровлюйтесь. Один забір крові – це 450 мілілітрів, я можу здавати кожного місяця. Тобто раз можу здати кров, раз можу здати плазму. Плазму можете здавати раз на три тижні, можна і частіше в кого є здоров’я. Я би здавав щодня – але, думаю, організм просто не витримає. А так то це дуже корисно, і мені це приємно – отримуєш ейфорію. 450 мілілітрів крові це по часу 5 хвилин займає здача. Але плазмофорез 800 можна здати – це займає хвилин 40. Після цього я почуваюся дуже добре, бігаю. Почуваєш себе героєм. Тільки держава не стимулює, щоб усі ми були героями. Постійно треба звертатися і просити – ми ж не сироти і не безхатченки. Держава має сама виробляти програму, затверджувати бюджет і кожного року виділяти кошти. Одноразові виплати – 6 років уже ставка за компенсація за обіди не змінювалася. 25 гривень. І 6 років тому і зараз. Хоча обласна адміністрація декларувала 3 місяці тому, що вона підпише нову на 52 гривні – це вона не зробила. Бо чиновники казали нам сльозно що все це змінять і компенсують – нічого цього не сталося.

 Ніна Кобзар: хочу поправити, це трошки застаріла інформація. У нас Сторожинецький район з 11 року платить по 60 грн на харчування, Хотинський з минулого року, а ми вже з кінця травня платимо 52 гривні. Це не талони, це кошти на харчування. Людина отримує на обід 52 грн – може собі гарно поїсти, поповнити свої запаси. Даємо готівкою. Я вважаю, що це правильно.

 Ярослав Гуменко: я завтра пересвідчусь, я буду здавати плазму, Олено Сергіївно, так що чекайте мене.

 Ніна Кобзар: хочу додати ще – людина дійсно очищується. В деяких містах і областях люди йдуть на плазмоферез щоб очистити свій організм. Тому що плазма забирається, частина переливається фізрозчин, від алергенів частково очищується кров. Якщо часто це робити – то це являється і методом лікування багатьох захворювань, але допустимих для донорства. Щодо запитання слухача, то опікове, травматологічне відділення – тільки в лікарні швидкої медичної допомоги. Там працює відділення, і ми працюємо також. Опіковий центр – повністю 100% в основному переливається плазма, у нас, я вже казала, цілком достатньо плазми. Міліція та військові – вони приходять до нас на акції і здають кров.

 Олена Мігайчук: буквально 10-11 числа в нас була акція СБУ приходили здавати.

 Ніна Кобзар: приходять МНС також здавати.

 Ніна Кобзар: знаєте, в усьому світі донорство побудоване на безкоштовних донорах. Тому що платні донори – це асоціальна група. Тому в нас є психолог – щоб поговорив із ним і визначив він відноситься до асоціальної групи чи ні.

 Ведуча: а психолог задає такі запитання що вже можна визначити чи повернеться ця людина знову?

 Олена Мігайчук: так, обов’язково, спілкуються на цю тему. Нам дуже потрібні донори, які обов’язково прийдуть через півроку. Бо плазма лежить і її не можна використати за призначенням.

 Ведуча: чи часто до донорства залучають лікарів, тому що вони як ніхто розуміють важливість донорства

 Ніна Кобзар: у нас в центрі крові є співробітники, які постійно здають кров. І більш масштабно – стоматологія в минулому році була акція, акція в лікарні швидкої медичної допомоги. Але, розумієте, вся загрузка з організації донорства лежить на медпрацівниках. Вони мають і лікувати, і організувати донорство. Тому донорство організоване за рахунок родичів і друзів. А ось з акціями – в цьому нам потрібно допомогти.

 Ярослав Гуменко: нас дуже люблять, коли ми приходимо в обласний центр здачі крові. Тому що ми як буфер – залітаєм і просуваєм те, що було сталим 5-6 років не зсувалося з місця. Наприклад якщо департамент охорони здоров’я можуть довго, по 5-6 років приймати якесь рішення – то ми приходимо і вони за рахунок ЗМІ ми їх стимулюємо щоб вони швидше це робили. Тому нас дуже люблять. І основна наша ціль – це пропаганда. Своїм прикладом показувати, що ми успішні люди і можемо здавати кров і що інші теж можуть здавати кров. Я усіх закликаю – успішних, багатих, здорових, - здавати кров. На рахунок держави – треба робити різні зустрічі, конференції, щоб знімати питання різні, які виникають. Виникають, тому що стандарти і тенденції Європи – вони якось з нашими не співпадають. Наприклад, на заході люди на вулиці можуть здати кров. Під’їздить машина – і люди на вулиці можуть здати кров, біля супермаркету. Тому що у них в машинах є фільтрація. Практично вони не обстежуються, а здають кров через фільтр. Це не займає багато часу, як у нас, і люди соціально відповідальні. У нас це процедура, практично операція.

 Ведуча: а чи така кров буде безпечною, при такому мобільному заборі?

 Ніна Кобзар: при такому методі заготівлі крові як вірус інактивація здається кров, яка одразу фільтрується – але в такого методу дуже дорога вартість. І якщо ми не могли платити по 52 гривні – то зробити таку вірус-інактивацію це наша «рожева» мрія можна сказати.

 Ярослав Гуменко: ще хотів сказати, що я коли став донором – почав проходити психологічний тест: людина, яка здає кров – це людина щедра і нескрита. Коли своїх знайомих і друзів просиш здати кров і вони не здають без причини – це значить в людини щось не те, вона дуже жадна. Таке тестування можна запропонувати на підприємствах.

 Олена Мігайчук: хочу додати, що в країнах Західної Європи здавати кров – акт милосердя. Це дійсно як благодійна акція, здають активно соціальні люди – молоді, здорові, багаті. Сподіваюсь, ми теж до цього йдемо.

 Ведуча: якщо вже зараз для молоді не мати шкідливих звичок і займатися спортом є модно, то можна сподіватися, що це молоде покоління є потенційними донорами. Можливо, можете назвати якісь методи як популяризувати донорство?

 Ярослав Гуменко: це, по-перше, приклад. Це як в залах з культуризму. Кажуть, в зали ніхто не ходить – а ви вийдіть на вулицю, пройдіться парадом культуристів і будуть ходити в зали. Друге – держава, я не знаю як їх стимулювати, чи відкривати юридичний відділ і заставляти їх виділяти кошти на пропаганду донорства – що записано в законі. Такі два методи мають дати ефект. Третє – ЗМІ мають постійно про це розказувати. Якщо вони нам у цьому допомагатимуть – це допоможе врятувати дуже багато життів. Люди будуть здавати кров, в учбових закладах не будуть перешкоджати і на підприємствах будуть керівники сприяти цьому.

 Ніна Кобзар: хочу додати, що цей порив, це милосердя ми повинні виховувати з дитинства. Вже в садочку повинні про це говорити. Колись я виступала з лекціями, і зараз виступаю, і коли виступала в цехах – зараз вже немає виробничих цехів, але колись були, - зупиняли все обладнання і я в цеху виступала. Я починала свій виступ з того, що кожна людина залежить від донора. Від крові. Тобто вона пов’язана. Це і профілактичні щеплення, це і роди – раніше гемолітична хвороба у дитини (якщо мати «від’ємна» а чоловік «позитивний») і в неї резус-конфлікт чи груповий конфлікт. І ці діти чи не народжувались, чи народжувались з гемолітичною хворобою. Зараз живуть вони лише завдяки нам. Бо є протокол, згідно з яким їм робиться заміна переливання, іноді це робиться не один раз – іноді і два і три, і ця дитинка виживає. Дитинка, яка народжується після одного чи більше викиднів, вона все-таки виношується – і вона стає ще більш бажанішою. І така дитинка народжується. Ми їх рятуємо. Тому це виховання – повинно починатися в садочку, в школі, диктанти якісь, перекази писатися. І кожен має бути прикладом.

 Олена Мігайчук: думаю якщо би наше керівництво виконувало закон про донорство і надавало всі пільги, які там передбачені – це збільшило би донорство в рази.

 Ніна Кобзар: якось наші донори ходили харчувалися і ми з головним лікарем вийшли і подивилися на це харчування: людина прийшла і ніби все гарно виглядало, але все залишалося на столі. Тобто ми перераховували кошти, а донор не хотів це їсти. Тому ми пішли на виплату готівкою і я вважаю, що це правильний метод. В нас одразу ситуація покращилася. Люди бідні, по-перше. І навіть ті 25 гривень, а це була одна із найвищих оплат по Україні, а вище за 50 гривень готівкою на руки взагалі ні в кого немає. За це можна купити кілограм м’яса і цим можна нагодувати усю родину. І донор зможе поповнити всі ті затрати білкові, які необхідні. Особливо при плазмоферезі коли він здає 600 мілілітрів плазми.

  Ефір програми "Суть речей з Оксаною Денисюк" на радіо Станція 103.2 ФМ від 13 червня 2013 року. Запрошені гості - Василь Мігайчук, завідувач центру служби крові та Ярослав Гуменко, голова благодійної організації ДОНОР-ОМ. Тема розмови: донорство крові - усі аспекти та проблеми. Багато цікавого й корисного про донорство - не все так просто, як здається - варто послухати...

Інформаційний партнер програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ НІА "BukNews: Всі новини Буковини".

BukNews ©