Де ж ви, наші любі, гуцулики, де?

Де ж ви, наші любі, гуцулики, де?

25.03.2019, 14:48

Та вони, ці коники, відколи гори Карпатські та доли. Та вони ще й напрацьовитіші з-поміж інших, найневибагливіші до корму, найстійкіші до погоди. Та хіба їх порівняєш з іншою тягловою силою. Бачили б ви їх під час трелювання деревини на крутизнах гір, де ніяка техніка не пройде та не упорає. Та ці коники краще тягнуть за будь-якого мотора. Але вже по-всьому, – з болем виповідають горяни проблему. Тих гуцуликів, яких колись утримували наші діди та прадіди, ще за наших славетних Федьковича та Кобилиці. Вважайте, що нині тих гуцуликів, яких знає історія, вдень з вогнем не стрінеш.

  • А то чому? – і собі не раз задаюсь пекучим запитанням, ще більш запалюючи цим до розмови небайдужих до своєї минувщини горян.

  • Ваню, – виповідав свого часу бачення проблеми знаменитий аграрій Путильщини (уже давно покійний) Петро Прокопович Дутчак. – Знаєш, друже, поки на плаву трималися крупнотоварні господарства, одним з яких у Сергіях керував і я, всі мали немалий зиск від тих гуцуликів, котрих у наших стаєнках утримали по 10 і ще більше пар. Справжніх гуцуликів. А коли ці господарства почали розпадатися, враз зникла й чистопородна масть тих коней. Бо услід занепала також селекційна справа.

  • А ви, Петре Прокоповичу, так сумно про все, наче сьогодні справді в горах жодної пари славетних коників, котрі, як свідчить історія, виручали навіть військо під час Першої світової.

  • Може, десь і побачите, але впевнені, що то помісь, бо чистопородні гуцулки перевелися навіть на найвіддаленіших теренах Гуцульщини.

Та все одно тішу себе думкою, що десь таки їх стріну. Ну, хоча б на сільських базарчиках. Як-ось в Усть-Путилі, Розтоках, Яблуниці, ще десь. Усіляко приглядався, звертався по допомогу до базарових, аби розгледіти їх з-поміж інших коней, виставлених на продаж. Все безрезультатно. Один газда чито з хутора Гребінь, чи з Біскова сказав, гамуючи мою зацікавленість:

  • І не марнуйте часу. Вся оця тяглова сила на наших базарах – то помісь, а чистопородного гуцулка вздріти навіть не намагайтеся. Кажу вам: вони вже начисто перевелися.

Вірю, бо горяни не звикли лукавити. Як-бо той ґазда з віддаленого хутірця. Та про всяк випадок, мав розмову з лісничим Селятинського лісництва І.І. Юрнюком. Попри всі гризоти, які сьогодні підтинають також лісову галузь, Іван Іванович й досі утримує в своєму лісництві найчисельнішу в галузі України кількість коней. 30 чи 40 пар, але предостатньо, як для одного лісництва.

  • Знаєш, Ваню, всі ці коники, що бачиш, хороші по-своєму. Але в наших горах кращих від гуцуликів не було й не буде. Пам’ятаю, що вони були колись і в мого тата та дідуся. Ми їх, як ніхто інший, любили. Але то було давно…

По розмові з Іваном Івановичем згадав прецікаву деталь також про справді історичну місію коників-гуцуликів. Свого часу, гостюючи в колишнього директора Селятинської СШ Леоніда Колісника (на жаль, також уже покійного), в його колекції фотографій побачив такий раритет, який вразив наповал. На тому фото було зафіксовано фрагмент, коли пара впряжених коників-гуцуликів долала гармату через крутизну перевалу. Не відаю, чи вберегла родина те фото-унікум. Але як зарар пам’ятаю фрагмент, який у пеклі штурму перевалу зазняв невідомий військовий фотограф.

А мені тим часом все одно здається, (ну як не помріяти), що десь на Шурдині, де кипіли бої Першої світової, та ще на дальшому перевалі Джогуль, якоїсь днини неодмінно стріну пару гуцуликів. Може, десь на випасах, а, може, таки впряжених у возиках, стараючи пашу для своїх ґазд.

Іван Агатій

заслужений журналіст України

1


КОМЕНТАРІ (2)

Клясно, Іване! Якого хрєна перестав писати в газеті "Буковина"? Чо" не шануєш раритет?!

avatar

Антон

25 березня 2019 15:52

Антоне, друже! Вдячний тобі за підтримку, небайдужість, уміння оцінювати факти з висоти людської порядності.

Запитуєш, чому не друкуюся в газеті Федьковича, роботі якій я віддав понад 35 років? Не пишу, бо її на глум читачів нині очолює ділок від журналістики, у котрого на першому плані не авторитет часопису, який він своїми негідними вчинками поставив на коліна, а, навпаки, жадоба і вигода.

Тупий, але хижий, йдучи до мети. Дмухаючи начальству в одне місце, отримав звання «заслуженого» практично за кілька тижнів. Це тоді, коли я, приміром, стояв у черзі понад 20 років. І аби не втручання в процес мого сердечного друга космонавта Леоніда Каденюка, то, мабуть, так би і не дочекався.

За час своєї «кипучої» діяльності на посаді редактора він на всяк випадок обвів довкруг пальця єврейський фонд «Хесед Шушана» (з дружиною отримав квартиру на вул. Заньковецькій, оформивши її начебто по догляду за єврейкою). У фонді, де йому також з дружиною видавали продпайки, спохопилися пізно, прогнавши його також його з посади єврейської газети. І ще одне: цей горе-редактор використав собі в угоду також одну з відомих будфірм, яка на шару побудувала йому… 2 шикарні будинки під виглядом дачних. А ще цей лицемір взяв хабара в 10 000 гривень від освітянина Івана Панівського, пообіцявши надрукувати його статтю. Статті не вийшло, як і грошей, котрі лицемірно присвоїв. Присвоїв він також у мерців, колишніх працівників газети, частки на редакційне майно. Продовжувати?

Майбутні власники газети запевняють, що ось-ось його спровадять з посади, аби не смердів. І правильно зроблять. Хоча це треба зробити було ще раніше.

З повагою Іван Агатій

avatar

КОМЕНТАР ДО МАТЕРІАЛУ «ДЕ Ж ВИ, НАШІ ЛЮБІ, ГУЦУЛИКИ, ДЕ?»

26 березня 2019 18:49

Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.