Чи готові ми здати Україну?
В Україні – неоголошена війна.
Патріотизм і тривога за рідних людей – два почуття, які переповнюють сьогодні всіх нас. І ті, у кого близькі – в зоні АТО, часто думають не категоріями захисту незалежності, суверенітету України, а лише серцем: захистити брата, чоловіка, коханого..
Серце рветься від почутих історій: у когось вдома залишилося кількамісячне немовля, яке досі не бачило тата, у когось – хвора мама…
Але якщо з холодним серцем: чи готові ми здати Україну? Чи врятуємо ми наших рідних, якщо на Буковину прийдуть російські танки? Чи припиняться викрадення, вбивства і катування українців? Чи зупиниться пекло на кордоні Донбасу??
Слід навчитися жити в нових реаліях. Нам усім важко. Бо так, як учора – вже більше не буде. Воюють нині не за Донеччину та Луганщину, а за всю Україну! Якщо не зупинити кремлівську агресію на Сході, то завтра війна може постукати у двері вже наших домівок.
Важко уявити, щоби ізраїльські мами вийшли на вулиці з вимогою забрати їхніх синів з армії. Ізраїльські солдати захищають своїх мам і дружин від терору. Вони – вся нація – навчилися тримати удар. Ми вчимося. Важко, непросто, під «Градами» , але в нас – з таким підлим сусідом – немає іншого виходу.
Днями на Буковину приїжджали військовослужбовці з 80-ї аеромобільної бригади, які повернулися зі Сходу країни. За їхніми словами, найперше, що зараз необхідно – це ротація, яка дасть їм можливість відпочити не лише фізично, а й психологічно. Вони наголосили на необхідності мобілізації військовозобов’язаних чоловіків з досвідом служби в лавах збройних сил чи участі у бойових діях.
За останні місяці українська армія відродилася з руїн та отримала бойовий досвід. Настав переломний момент: українські сили взяли в оточення терористичні угрупування. За останні півтора місяці територія, підконтрольна бойовикам, зменшилася більш ніж у 2,5 рази. Рівень оснащеності та озброєння українських військових значно зріс. Зокрема, кількість бронежилетів з початку АТО зросла у 3,5 рази, забезпеченість ними досягла 70 %. До кінця серпня цей показник досягне 100 %.
Зрозумійте: третя хвиля мобілізації дасть можливість перепочинку для тих бійців, які вже тривалий час перебувають на передовій. Більше того, протестувати проти підсилення українського війська – це все одно, що відчинити браму й зустріти ворога хлібом-сіллю. Гадаю, що навряд хтось хоче, щоб якоїсь миті на Буковині з’явився свій Слов’янськ.
Захист Батьківщини – це найперший обов’язок наших чоловіків. Бути Україні чи не бути, рости нашим діткам чи ні – залежить лише від них. Нам не залишили вибору – ми можемо лише перемогти. Або ми ворога, або він нас.
Катерина Шабелинка
