Чернівцям однозначно усе ще бракує таких текстів про місто (рецензія на свято)
Складно відгукуватися на роман «Танґо смерті», який скоро вже десять років користується заслуженою увагою читачів і став брендовим для й без того культового автора Юрія Винничука. З іншого боку, можливо, якраз ця віддаленість від першої хвилі загального захоплення і повсюдних розмов про історичний бестселер про Львів дозволяє оцінити книгу більш спокійно і виважено. Особисто для мене це також було поверненням до текстів Винничука після десятирічної паузи, якій передувало непогане знайомство з його попередніми творами. А отже гарною нагодою перевірити давні враження від його стилістики і сюжетів.
Не знаю, за що найбільше цінують «Танґо смерті» критика й читачі – атмосферу довоєнного Львова, детективний сюжет, містику потонулої уявної Атлантиди разом з усіма її колоритними мешканцями – усе це в романі справді присутнє. Принагідно тут роз’яснюються декотрі найбільш поширені і навіть дражливі теми. На кшталт вживання слова «жид» замість "єврей", чи участь львів’ян (незалежно від національності) у єврейському погромі 1941 року.
Для мене сьогоднішнього найважливішим у книжці стало відображення у доступній для масового читача формі трагедії 1939-1943 років. Ностальгійних текстів із описом умовно «золотих часів» багатьох західноукраїнських історичних міст не бракує. У вигляді мемуарів, документальних розвідок, художніх інтерпретацій тощо. Натомість більш концентрованої розповіді, ніж Винничукова, про великий злам цього старого зниклого світу, який «запався у глибини часу», годі знайти. Та ще й такої, від якої неможливо відірватися під час читання. Зрозуміло, що художній ефект тут досягається завдяки протиставленню того що було, тому що стало.
Підозрюю, власне для цього книга й писалася. Напевно, щоб нагадати нині живим нащадкам про украдене у їхніх дідів і батьків різними світовими катаклізмами життя. Для чого ж іще потрібно було вигадувати всю фантастичну лінію дванадцяти нот мелодії смерті, вмонтованих у танґо, яка рухає весь сюжет? Це її в сучасному читачеві світі шукає професор-плейбой Ярош, і це її виконували під час страти в’язнів Янівського концтабору у Львові.
Все інше в романі – барви, запахи і звуки, гастрономічні уподобання і географічні місцевості, математики і батяри, побутові подробиці життя у довоєнному Львові, його атмосфера, дружба, любовні пригоди героїв, кумедні відгалуження від основного сюжету, тільки майстерний антураж у якісному виконанні Винничука. З притаманним тільки йому гумором, словесними знахідками і мовою загалом.
Чи є «Танґо смерті» великою літературою? Любителі психологічної мотивації дій героїв, глибоких людських характерів не знайдуть для себе поживи на сторінках цього роману. Створені авторською уявою сюжет, персонажі - покірні його волі. Вони вигулькують у потрібному місці в потрібний час, слугують для передачі інформації, є радше ілюстрацією, ніж живуть реальним життям. Що є добрим, а що поганим вирішує автор, а не його герої. Водночас це аж ніяк не означає, що перед нами картонні шаблони, зображені без натяків на власну індивідуальність. Можливо, індивідуальність ця дещо схематична, але такі вже закони жанру, в якому творить Винничук.
Звідси, напевно, зумовлена якимись особистими мотивами сюжетна лінія зі співробітниками СБУ, які полюють за мелодією «Танґо смерті», майже нічим не обумовлена і фактично незавершена. Хоча й торкається важливої проблеми, назвімо її «кадебізмом», у роботі вже вітчизняних спецслужб. Те саме стосується зовсім необов’язкової присутності серед епізодичних героїв роману письменника Куркова.
Вже відомо, що світовим бестселером, на кшталт текстів Дена Брауна чи Донни Тартт, «Танґо смерті» Винничука не стало. Напевно, читати цей роман справді цікавіше тим, хто якимось чином причетний до описаних у ньому історичних подій. Місцем народження, причетністю до колишнього радянського табору тощо. Для решти цивілізованого світу, який не зазнав над собою комуністичного насильства, це усього лише східноєвропейська екзотика десь на околиці їхньої цивілізації.
Екзотика, від якої "залишився тільки камінь, а все інше – люди, мова, культура – усе це зникло і стало сном". Розбудити від цього сну може тільки мелодія «Танґо смерті».
Юрій ЧОРНЕЙ
