Чернівці – це Текст

Чернівці – це Текст

04.10.2014, 19:17

В ньому є сторінки написані німецькою, українською, російською, румунською. Є цілі новели написані на ідіш, польською, абзаци з хитрим орнаментом вірменської. Цей Текст – це ціла енциклопедія мов і діалектів.

 Є в цьому Тексті цілі розділи з нотними станами пісень, мелодій, маршів і джазових імпровізацій.

 Окреме місце в цьому Тексті займають кулінарні рецепти. Вони написані так майстерно, що, гортаючи їх, ти виразно відчуваєш запах цибулі, «синеньких», риби-фіш, борщу і пригорілого молока.

 Цей Текст настільки правдивий, що між плямами запаху липи на його сторінках ти чуєш шум зливи, чуєш, як падають каштани, бачиш, як стелиться цвіт черемхи у калюжу.

 Часом цей Текст нагадує палімпсест – і тоді ти починаєш його інтерпретувати. Але кореневий сенс усе одно виживає. Так проступають фрески на стінах старих будинків. Хоча не всі літери збереглись, збереглося послання, і ти намагаєшся його розшифрувати. Але потім полишаєш цю справу, тому що набагато цікавіше уявити собі того, хто його писав, що він відчував, чим опікувався в той момент і які очікування плекав навколо цього послання.

 А які пристрасті та побутові драми вирують на сторінках цього Тексту. Які неймовірні мізансцени та дії формують сюжети його сторінок. Не бракує в ньому і «чорних» сторінок, тоді хвиля гіркого щему охоплює тебе.

 Абзац з глибокою науковою думкою тут може виявитися поруч з кошторисом продажу грушок, інтуїтивне відкриття, за яке інші отримають Нобелівську премію, може опинитися поруч з нотаріальним записом про спадщину на млин.

 Цей Текст – це архів доль. І байдуже, де вони втілювалися і реалізовувалися – тут чи за океаном. Їх місцем прописки є цей Текст.

В ньому намішані усі часи і простори. Незмінним залишається лише місце дії – Чернівці.

 Це хитрий Текст – він завжди розгорнутий, і кожен в ньому може записати свою новелу. Та , власне, і пише, навіть попри власну волю та усвідомлення цього факту. Бо це чарівний Текст. На відміну від нас, він не пропускає нічого. Навіть коми і крапки в ньому значущі – це теж чиїсь долі.

 Є в цьому Тексті й чисті сторінки. І вони такі, не тому, що «хтось» їх не написав, а тому, що цей «хтось» вимагав від міста уваги до себе, нічого місту не даючи навзаєм. Це зайди. Їх присутність у Тексті можна знайти, коли натрапиш на гуркіт порожніх бочок з-під олії на Єврейському базарі.

 А які сюжети будочок по ремонту взуття вплетені в цей Текст. Тут жіночкам нашвидкоруч приклеювали  каблуки, чоловікам пуцували мешти. Господар завжди мовчав, бо в губах тримав оберемок цвяшків. Але всі новини вулиці, району, міста концентрувалися навколо цих будочок. Ці сюжети – найправдивіша історія пристрастей, що завжди вирували навколо них.

Так само і заправки сифонів. Їх оператори знали все і про всіх. Текст береже ці історії, і вони мають продовження, попри те, що заправок сифонів вже немає.

 Є в Тексті і окремі вкраплення – це вірші. Їх незліченна кількість і написані вони усіма сущими мовами. Вони в Тексті, як вінка, що сяють внутрішнім світлом і підсвічують весь Текст. Тут завжди писали, пишуть і писатимуть вірші. Це – індукція цього місця і міста. Кожен ранок розкидає по його вулицях пригоршню образів та метафор, які щоразу неповторні та звабливі. Їх потрібно лише зібрати.

Такі сторінки Тексту помережені картинами. Вони складають окрему галерею, яка будує якусь паралельну реальність. Це певний текст в Тексті. Але між ними ніколи не було відчуження. Вони завжди органічно доповнювали один одного і збагачували зміст.

 В Тексті є атмосферні сторінки, їх чи не більшість. Це мрії та сподівання. Такі сторінки позачасові. Вони водночас неповторні але й подібні, як хмари над Чернівцями, що плинуть над містом нині й пропливали над ним століття тому.

 Ми всі присутні в цьому Тексті, ми його бранці. І, з’явившись в ньому одного разу, залишаємося в ньому назавжди.

 Чернівці – ти цілунок нічного безсоння.

Чернівці – ти мій гріх і моє каяття.

Чернівці – у твоєму терпкому полоні

Йдуть хвилини, минають години і лине життя.

 Валентин Ткач, Чернівці

1