Чернівецька область між Києвом та Бухарестом: міфи та реальність

BukNews пропонує для ознайомлення і роздумів цікаву статтю нашого колеги Георгія Боднараша, яка, можливо,  викличе гарячі дискусії, проте точно змусить уважніше придивитися до важливої проблеми українсько-румунських стосунків, особливо на тлі нинішнього протистояння на сході.  

Чернівецька область між Києвом та Бухарестом: міфи та реальність

В умовах сучасних українських реалій все більше уваги приділяється прикордонним регіонам та сусіднім державам. Однією з причин цього є бажання більше не наступати на ті ж граблі і «викрити» нових «ворогів» батьківщини. Пошук таких ворогів почався давно і очевидно, що не без участі Кремля, який керував інформаційним простором України та створював інформаційний бум щодо спірних моментів у відносинах Києва з сусідами задля замилювання очей українців про свої справжні наміри. Таким чином, українцю змальовували ворогів там, де їх насправді не було. Мовляв – «поляки вам не брати», «угорці вам чужі», а «румуни – хочуть шматок вашої території». Куди б українець не глянув – повсюди вороги і тільки під крилом «старшого брата» є спокій та щастя.

На жаль, WHО IS ХТО вже стало зрозуміло. Разом з тим, міф «Великої Румунії», суть якої полягає у нібито максимальному розширенні кордонів сучасної Румунії, які включали землі історичної Бессарабії (сучасна Республіка Молдова), Північної Буковини та Герцаївського повіту, – досі залишається благодатним ґрунтом для політичних спекуляцій з обох сторін україно-румунського кордону.

Тут особливої уваги варто приділити Чернівецькій області, яка складається із трьох історичних земель: Північна Буковина, Північна Бессарабія та Герцаївський повіт – історична земля румунської корони (частина історичної Молдови), який до 1940 р. ніколи не входив до складу жодного українського державного утворення. Радує те, що по обидві сторони кордну ця тема піднімається лише окремими зацікавленими радикальними особами та політичними силами, які намагаються заробити на національній риториці електоральну підтримку, а збентежує – що цю тему взагалі піднімають і масово дезінформують населення.  Для простого населення Румунії, а також румуномовної громади України питання втілення в життя ідеї «Великої Румунії» є настільки ж актуальною, як для українців – повернення земель Дону та Кубані.   

Ще у 1997 р. був укладений Договір про дружбу та партнерство й Угода про державний кордон між Україною і Румунією, що унеможливили будь-яку ймовірність перегляду сучасного українсько-румунського кордону. Однак, чомусь намагання Бухареста підтримати ідентичність румунської громади за межами Румунії, що є, до речі, однією із функцій кожної держави, дехто розглядає як відвертий сценарій поширення свого впливу на прикордонні території. Піднімають питання вже забутих понять «Велика Румунія» та штучно підживлюють цей міф, який надає сусіду образ ворога. Тенденційність цих матеріалів очевидна, адже в румунській пресі відсутні публікації про те, що гуманітарне співробітництво та робота з українською меншиною, що проживає на території Румунії – підживлення сепаратистських настроїв серед румунських українців, що у майбутньому може допомогти втілити у життя, скажімо, далекосяжні плани Києва.

Варто наголосити ще на одному важливому факторі – відсутність позитивної інформації в медіа, що автоматично замінюється негативною, а чому б ні? Адже вакуум великий! І саме тут, у відносинах між двома сторонами вступає третій гравець – той, хто зацікавлений керувати цими відносинами, а бо ж знищити їх. Мова йде про Кремль. Наприклад, українці майже нічого позитивного не знають про сусідню Румунію, натомість знають дуже багато негативного. Те саме можна говорити про румунське суспільство. Румунських журналістів та активістів, до прикладу, шокували заяви деяких українських політиків і статті в ЗМІ про те, що Румунія є найбільшою стратегічною загрозою для України. І це відбувалося в умовах, коли Україна була недостатньо представлена в румунському інформаційному полі. І це зрозуміло чому: перебуваючи під впливом західного вектора, інтеграції в ЄС і НАТО, румуни ігнорували найбільшого східного сусіда. Тобто на момент, коли в Києві говорили про румунську небезпеку, у Бухаресті Україну абсолютно ігнорували, бо були зайняти власними проблемами і бажанням швидше інтегруватися в ЄС. А це, у свою чергу, призвело до появи нової проблеми, яка на руку тільки Росії.

Очевидно, а тепер і багатьом українцям зрозуміло, що питання українсько-румунських відносин  стало суб'єктом, яким було легко маніпулювати. Друзі Росії в Україні прагнули зробити румунів ворогами, переконати українців, що офіційний Бухарест має територіальні претензії до України, наводнює її своїми паспортами тощо. Хоча це не реально, бо  Румунія стала членом ЄС  і НАТО і закрила тему територіальних претензій, і це питання більше не фігурує на порядку денному. Єдине, що залишилося – питання забезпечення прав національних меншин  і питання «відновлення» втраченого не з власної волі громадянства.

Питання паспортизації

Дуже багато публікацій в українській пресі, які, цілком можливо, є замовними, створюють враження про ймовірність певного сепаратизму у Чернівецькій області. Теми є доволі тривожними та можуть сіяти паніку в уже доволі не спокійному періоді української історії: «Румунія хоче забрати Чернівецьку область?»; «Державна влада Румунії веде окупаційну політику»; «Румунія «купила» паспортами 20% мешканців Буковини» тощо.

Ці матеріали є абсолютно непрофесійними ні з журналістської, ні з наукової точки зору. Інформація є неточною, а поняття визначені некоректно, юридична оцінка надана неправильно, що вводить в оману і суперечить законам журналістики. По-перше, Буковина – це лише частина Чернівецької області; по-друге, Україна не забороняє подвійне громадянство; по-третє, отримання другого паспорта ще не означає, що його власник стає повноцінним громадянином іншої країни.

І проблема полягає в тому, що наразі ніхто в Україні не може надати точної цифри українських громадян, котрі крім паспорта з тризубом, ховають у шафі паспорт громадянина інших країн, як наприклад: Російської Федерації, Польщі, Угорщини, Словаччини, Австрії, Румунії.

Не варто забувати про те, що Рада Європи і ОБСЄ засуджує (але не забороняє, бо має рекомендаційний характер) практику масового надання країною походження громадянства представникам нацменшин. Однак Україна сама надала громадянство більшості мешканців Придністров’я. І це вже можна назвати європейською практикою: Франція, Німеччина, Угорщина, Португалія також надають громадянство своїм землякам в інших країнах, або мешканцям своїх колишній колоній.

В українській пресі ці моменти замовчуються, а недостовірна інформація про румунські паспорти активно поширюється і штучно створюється проблема – ніби вже сотні тисяч українців мають румунські паспорти і це становить загрозу національній безпеці.

Як правильно підмітив ще Леонід Кожара, будучи на посаді заступника голови Комітету ВР у закордонних справах,«законодавство України не забороняє подвійне громадянство, воно його не визнає. Це означає, що для людей з подвійним громадянством є певні обмеження: вони не можуть працювати у держслужбі, служити у війську та інше. Гадаю, що на сьогодні загрози національним інтересам (з боку країн, що видають паспорти, – ред.) немає».

Румунія ще з 1991 р. видає румунські паспорти громадянам тих держав, чиї території входили до складу Румунії у 1918-1940 рр., і Україна лише одна серед них. Для Румунії це не просто видання паспортів, а «відновлення» громадянства (згідно закону від 28 жовтня 2009 р.). По суті, це не політичний, а культурний жест спрямований на підтримку національної ідентичності, а не поширення політичного впливу. Тож, Румунія провадить доволі ліберальну політику, яка ґрунтується на індивідуальних правах і яка абсолютно сумісна з європейським правом. Офіційний Бухарест пояснює, що Румунія надає людям громадянство не тому, що вони румуни, а поновлює в індивідуальних правах тих, хто був силоміць позбавлений цього права: румунське громадянство було ними втрачене внаслідок конфіскації відповідного права СРСР у 1940 р. Ці люди ніколи не відмовлялися від румунського громадянства. Вони або їхні родичі є румунськими громадянами, які тепер отримують документи, що засвідчують цей факт (до речі, закон говорить саме про «поновлення» громадянства, а не про «надання» громадянства тим особам, які його ніколи не мали, що передбачає зовсім іншу процедуру).

Однак така політика та практика все ж розглядається в Україні і в Росії як неоголошена окупаційна стратегія Бухареста, не розкриваючи всі карти та нюанси. Важливим моментом у цьому питанні є те, що отримавши паспорт іншої країни його власник отримує лише право без перепон перетинати кордон та підтвердити свою етнічну ідентичність і аж ніяк не стає її повноцінним громадянином, не отримує весь пакет громадянських та політичних прав.

Важливо зауважити те, що в українській пресі часто подається неправдива і некоректна інформація про румунське законодавство про громадянство та приналежність румунів зарубіжжя до Румунії. Перший закон – це Закон Румунії «Про громадянство» від 1991 р. з внесеними поправками від 2009 р. Другий – Закон «Про підтримку надану румунам зарубіжжя» від 2007 р. з поправками від 2013 р., які передбачають, що усі дакорумуни, молдовани, буковинці, бессарабці, істрорумуни, куцовлахи, молдовлахи, волохи, арумуни, армуни, рремуни, фершероти, мегленорумуни, македорумуни, марамурешани, херчани, дунайські латиняни називатимуться тепер «румунами зарубіжжя». Тобто згідно цієї поправки до румунського законодавства, усі, хто мають відношення до румунської мовно-лінгвістичної культури і проживають на території Молдови, Буковини, Бессарабії, а також певні національні меншини в Сербії, Болгарії, Греції, Македонії, Албанії відтепер вважаються румунами зарубіжжя. Однак не всі з них мають право на «відновлення» румунського громадянства, а тільки нащадки громадян Румунії до 1940 р., які проживали на території Північної Буковини, Бессарабії та Герцаївсього повіту (сучасна Чернівецька область та частина Одеської області), Республіки Молдова. Тобто в цьому списку відсутня Закарпатська область. Самі ці положення і викликали хвилю обурення в українській пресі, яка почала розглядати їх як частину «окупаційної політики» Бухареста щодо України, якої немає. Для Румунії підтримка румун зарубіжжя має суто символічне значення, що є важливим для збереження їхньої етнічної ідентичності.

Громадянин Румунії який «відновив» громадянство і зберіг місце проживання, скажімо, у Чернівецькій області отримає право обирати президента Румунії та брати участь у парламентських виборах, але тільки у межах закордонного округу. У ніякі місцеві вибори він не має право брати участь і не має право на працевлаштування тощо.

Це доволі хороший приклад для України – країни з мільйонною діаспорою закордоном. Українців в Канаді більше 1 мільйона, також велика громада українців проживає в Росії, Республіці Молдова, Польщі, Німеччині, Аргентині, а також в тій же Румунії.  Чому б не надати їм такі ж права? Можливо офіційному Києву доцільно нарешті взяти на озброєння європейську практику і визнати подвійне громадянство, а також застосувати принцип симетрії? Тобто надати зарубіжним українцям українське громадянство та запровадити так звану «карту українця», що повинно давати діаспорному українцеві ті самі права, які має і громадянин України. Адже медитації над цим питанням і мусолиння цієї проблеми призведе лише до того, що Україна ще на пару десятків років відстане від розвинутих країн. 

Виборчі кампанії

Національне питання та питання територій, як в Україні, так і в Румунії піднімаються виключно популістичними, націоналістичними та радикально налаштованими політичними силами, або ж так званими «новими правими». В Україні це ВО «Свобода», «Радикальна партія» Олега Ляшка, «Правий сектор» та Конгрес Українських Націоналістів. У своїй риториці УНА-УНСО (Правий сектор) часто посилається на боротьбу з сепаратизмом на початку 90-х рр., що стосується Північної Буковини, то вони згадують ще 7 червня 1992 р., коли львівська команда УНСО розгромила румунський конгрес в Чернівцях, на якому за їхньою версією звучали провокаційні заклики про об'єднання Північної Буковини з Румунією.

У Румунії політичні сили та лідери, які піднімають питання румунської громади України, в основному приходять із звинуваченнями на адресу Києва про те, що влада не забезпечує належним чином дотримання прав національних меншин. Серед них  націоналістична політична партія «Велика Румунія», яка не визнає Північну Буковину, Бесарабію та Герцаївський повіт українськими землями, має антиугорську, анти циганську та антисемітськHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC"у позицію. Також виступає за створення Великої Румунії в межах до 1940 р. Вона вже з 2008 р. не має парламентського представництва, натомість у період 2009-2014 рр. ця партія мала 3-х депутатів в Європейському парламенті. 

Партія «Велика Румунія» є персоніфікованою і лідерського типу. Наразі вона діє навколо фігури її голови – Вадима Тудора, який славиться своєю націоналістичною, расистською, ксенофобною та гомофобною риторикою, але він не має великої підтримки у населення. На останніх президентських виборах він отримав 3,7% голосів виборців.

Також новостворена Партія «Об’єднана Румунія» є націоналістичною та має тверду антиугорську політику. ЇЇ лідером є колишній член Соціально-Демократичної Партії Богдан Діакону, який став депутатом румунського парламенту на мандат 2012-2016 рр. від Соціально-Ліберального Союзу.

Діакону вперше відверто висловився щодо Північної Буковини тільки після того, як екс-голова Чернівецької Обласної Адміністрації Роман Ванзуряк написав на фейсбуці пост стосовно перекриття доріг в області у липні 2014 р. з таким змістом: «Звертаюсь до тих, хто на фоні щирого відчаю матерів і дружин роздмухує антиукраїнські настрої в області. Якщо Ви виступаєте проти цілісності країни – у вас є варіант поїхати в Росію чи іншу державу де вам житиметься краще ніж в Україні». Ця заява була неоднозначно сприйнята румуномовними ЗМІ, адже значна кількість протестів проходила у румуномовних селах. Румунські журналісти сприйняли заяву Ванзуряка відверто антирумунською. Богдан Діакону запевнив, що «румунам варто піти з України, але разом з румунськими землями, з Північною Мараморщиною, Буковиною та Південною Бессарабією».

У Румунії питання колишньої території Великої Румунії піднімають ще непопулярні громадські рухи та ініціативи як нові праві та Акціуня 2012. Окремі декларації були зроблені екс-президентом Румунії Траяном Бесеску щодо двох румунських держав – Румунія та Республіка Молдова. Іще перед вступом Румунії в ЄС Бесеску закликав керівництво Молдови до об’єднання їхніх держав, щоби разом увійти в ЄС як одна держава, але тодішня молдовська державна влада не погодилось на цю пропозицію.

Українські та румунські популісти підкормлюючи різноманітні ворожнечі міфи бажають підвищити свій рейтинг сіючи паніку та поширюючи не правдиву інформацію про сусідів, або ж висуваючи взаємні звинувачення граючи на національних почуттях.

Румунський сенатор Віорел Бадя, який наразі є головою Комісії з питань румун зарубіжжя – обраний у закордонному окрузі від Ліберально-демократичної Партії, де входить і Чернівецька область. Він висловив для нашого видання власну позицію щодо двосторонніх українсько-румунських відносин та розвінчав деякі існуючі міфи у суспільствах двох країн.  

«Відносини між Україною та Румунією останнім часом помітно покращилися, що є наслідком покладених зусиль з обох сторін з метою показати, що ми можемо бути не тільки сусідами, а й друзями, особливо у сучасному контексті, коли українська держава потерпає від російської агресії. В цих умовах, необхідна більш тісна співпраця між українською та румунською владою на місцевому, регіональному та центральному рівнях, а також більш тісна співпраця між українською владою та румунською громадою, яка складається з майже пів мільйона громадян, незалежно як вони себе ідентифікують: румунами чи молдованами», – додав він.

Румунський сенатор наголосив на тому, що румунська громада України може бути одним із чинників зближення Києва та Брюсселя через Бухарест і єдиною вимогою для цього є забезпечення Україною дотримання прав національних громад.

«В інтересах Бухареста є, щоб Україна поважала та дотримувалася прав цих громадян, щоб офіційний Київ забезпечив їм такі ж права, які має українська громада Румунії. Адже сильна етнічна громада, добре інтегрована у більшість, призводить лише до консолідації України, покращуючи, тим часом, і відносини з румунською державою, а відтак і з Європейським Союзом», – додав Віорел Бадя.

«Румуни України і сьогодні показують, що вони на боці країни, в якій проживають, що хочуть жити в об’єднаній державі, кордони якої не будуть змінені відповідно до примхи великого сусіда. Відтак, румунська громада поважає українське законодавство та є лояльними до своєї держави, а ми це вітаємо та підтримуємо їх в цьому і надалі. Однак, українська влада повинна брати на себе відповідальність культивувати таке ставлення до України шляхом забезпечення елементарних прав громад, а у конкретних випадках – брати до уваги міжнародні норми захисту прав меншин. Дуже важливим моментом є реалізація транскордонних проектів, освітніх, туристичних та культурних програм», – додав він.

Більше того, румунський сенатор Віорел Бадя, який обраний по закордонному округу, підтвердив, що офіційний Бухарест не має жодної реваншистської риторики щодо територій України.

«Нам потрібно концентруватися на позитивних аспектах та залишити в стороні все, що є негативним та нездійсненним, варто відмовитися від того, що робить нас різними. Реваншистській риториці не місце у відносинах між цими двома країнами, оскільки тільки таким чином ми зможемо забезпечити добробут та безпеку, яких так потребують наші громадяни».

Особливо про національне питання починають згадувати під час виборчих кампаній. Для Румунії це питання особливо актуальне, адже значна частина румунської діаспори зарубіжжя має право голосу та бере активну участь у виборчих процесах, особливо румуни в Республіці Молдова, частково в інших країнах. У Чернівцях румунів з правом голосу надзвичайно мало, через об’єктивні причини. Однак, не зважаючи на це, 7 Листопада 2014 р. Чернівці з неофіційним ознайомчим візитом відвідав Прем’єр-міністр Румунії Віктор Понта. Візит був абсолютно не запланованим та спонтанним. Він не приїхав в якості прем’єра і преса, фактично, була відсутня. Він обговорив з місцевою громадою перспективи реалізації Угоди про малий прикордонний рух між Україною та Румунією, розширення співробітництва у різних галузях та розвитку прикордонної інфраструктури. Справжня ж його мета – це галочка у свій кампанії до ІІ туру президентських виборів від  16 листопада. Таким чином він готувався до дебатів з його основним опонентом Клаусом Йоханнісом. Команда останнього доволі сильно працювала на закордонному виборчому окрузі, де Йоханніс і здобув перемогу. Але ні Понта, ні Йоханніс раніше не бували у Чернівцях, а питання ідентичності румунської громади зарубіжжя, а особливо румунів України після Євромайдану є актуальним питанням в Румунії. Прем’єр Румунії вважав, що візит до Кишинева та Чернівців стане його перевагою під час дебатів з Йоханнісом, але карти лягли дещо інакше.  

26 вересня 2014 р., на місяць раніше, відбувся також неофіційний візит угорського прем’єра Віктора Орбана на Закарпаття, де проживає значна угорськомовна громада. Однак для нього це вже не перший візит. Минулого року він відвідав Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ у Берегові та підписав угоди про підтримку вишу.

В Україні обидва прем’єри наголосили місцевій владі, що країни які вони представляють зацікавлені у стабільності на кордонах з Україною. Серед основних пріоритетів – розвиток транскордонних зв’язків, передусім – згідно з угодами про малий прикордонний рух та про асоціації України з ЄС. Однак українська сторона залишилася незадоволеною тим, що попри декларації Орбана щодо підтримки України, після його візиту на  Закарпаття  Угорщина не відновила постачання газу до України. Нагадаємо, що 25 вересня Угорщина припинила поставки газу на Україну. Сталося це після зустрічі прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана з главою «Газпрому» Олексієм Міллером у Будапешті.

Вже наступного дня, 26 вересня, прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан з неофіційним візитом відвідав Закарпаття, де проживає чисельна угорськомовна громада. Там він обіцяв всіляко підтримувати закордонних угорців, хоча і словом не обмовився про те, що реверсне газопостачання з боку Угорщини до України буде відновлено у найближчий зимовий період.

Візити Орбана та Понти в Україну відрізняються тим, що зустрічі пройшли на зовсім різних обставинах: якщо угорські політики та лідери часто відвідують угорську громаду Закарпаття та постійно фінансують їхні школи, інститути, громадські організації, партії та церкви, то румунські – вкрай рідко радують румунську громади офіційними то неофіційними візитами, а підтримку виділяють тільки в рамках якихось конкретних проектів. Також візит Понти відбувся в розпал його виборчої кампанії, а Орбан приїхав в Україну у пост виборчий період.

Отже, у Румунії на державному рівні ні прем’єр-міністр, ні теперішній президент, як і решта політиків та депутатів (окрім вищенаведених), не виступають з територіальними претензіями до країн-сусідів, визнають територіальну цілісність України та підтримують євроінтеграційні прагнення Києва.

Румунія одразу визнала нову владу в Києві після Євромайдану, запропонувала свою допомогу. Першою із країн ЄС ратифікуваал догорів про Асоціацію між Україною та ЄС одразу після його підписання. Також офіційний Бухарест заявив, що визнає територіальну цілісність України після окупації Криму Росією, на відміну від Будапешта, який одразу запросив автономії для угорців України. В Румунії ж територіальні претензії до України висувають лише маргінальні, радикальні партії, як «Велика Румунія», які вже не мають політичного впливу в країні.

Дуже важливим фактором у розвитку Чернівецької області та добросусідніх відносин між Україною і Румунією є діяльність еліти румунської громади краю, яка повинна стати мостом між цими країнами, а також з ЄС. Але це вже окреме питання. Також усвідомлюючи те, що далі не варто ігнорувати двосторонні українсько-румунські відносини, необхідність у розвінчанні міфів та підвищення відносин на новий рівень, румунські громадські активісти Центру Європейських Політик запропонували громадськості Румунії програму принципів «перезавантаження» двосторонніх відносин. Вони зібрали групу експертів, колишніх румунських офіційних осіб, міністрів закордонних справ задля розробки програми відновлення відносин, яка передбачатиме реалізацію спільних румунсько-українських проектів в рамках європейських політик.

Георгій Боднараш

Джерело: СhernivtsiNews.com (c)