Чернівецька історія з сюжетом, як у справі Шерлока Холмса (Нічний BukNews)

Ця історія трапилася у Чернівцях на початку ХХ століття ще за австрійської доби.

В той час у місті було небагато фотостудій - саме так за радянської доби називали фотоательє. І саме про одну таку фотостудію "Лео Розенбах & CO" піде мова далі. Розміщалась вона на вулиці Панській якраз навпроти Кафедрального собору.

 Літо того року видалось спекотне, людей на вулицях було мало.  Прийшовши на роботу ранкової пори  фотограф Лео прийшов швидко знудився.  Замовлень цього дня і натовпу відвідувачів у нього,  на жаль,  не передбачалося.

Лео відкрив невеличке віконечко, впускаючи  в студію  ранкове прохолодне повітря, вигнав надокучливих мух та й по всіх справх. Тож  присів біля вікна,  спостерігаючи за нечисленими перехожими, які всі кудись дуже поспішали.  В якийсь  момент його увагу привернув жебрак, який саме прилаштувався під воротами собору жебрати милостиню. Чолов'яга був у старому лахмітті, ще в вимазаному у сажі. 

Фотограф довго його розглядав, нарешті  вирішив сфотографувати. Направив  камеру і готово! З жалю віддав колоритне фото до місцевої газети,  де підробляв репортером, фіксуючи на свою камеру різні події у місті.

У редакції фото взяли до друку та ще й підписали: «Щодня цей нещасний чоловік сидить під собором і просить милостиню. Можливо, що й ви йому колись  подавали. Нещасний  не має де жити та що їсти, сараку. Таке воно наше сьогоднішнє життя».

І треба ж такого, щоб в тій самій редакції працювала прибиральниця Дуся. Вона  була не лише гарною працівницею, але й знала грамоту. Тож кожний номер газети перечитувала від першої до останньої сторінки.

Переглядаючи свіжий номер газети, дійшла до фотографії жербака й скрикнула: “Це наш сусід Істратій із Рощі! Але хіба він бідний та голодний?”

Вхопила у руки газету й бігом до поліції, що була у сусідньому будинку.

Відкривши широко двері Дуся з порогу почала кричати: “Яка несправедливість у цім світі. Мій сусід Істратій живе на Рощі, в гарній великій кам’яниці з жінкою Анною, яка ходить по своєму обійсті, як Пава. Правда Бог їм діток не дав. Але ж вони міліонери, нічого не потребують. А недавно Істратій отримав гарний спадок від своєї тітки Гафії, яка віддала Богу душу. Дві кам’яниці та два магазини і все одразу продав,  а  гроші боїться дома тримати, то віддав у банк. А в газеті пишуть, що він, сараку, не має де жити та що їсти”.

 Поліцейський слухав, закинувши ногу на табурет і позіхаючи, але жінка таки зуміла розбурхати в нього цікавість. Він наказав черговому привести того Істратія до поліції.

За Дусею тим часом й слід простиг.

Черговий поліцай привів до відділку того нещасного жебрака. Весь обідраний і в  сажі той справді виглядав дуже жалібно.

Спочатку Істратій пручався і ні в чому не зізнавався. Говорив навіть, що сам - не місцевий, а приїхав із Заліщиків. У Чернівці потрапив лише перший раз. 

Але справу свою поліція знала добре : затиснула пальці межи двері і нещасний Істратій в усьому зізнався.

Він пояснив: щодня приходив жебракувати до міста, як на роботу. Заходив до знайомого двірника, там переодягався у лахміття та намащувався  сажею, аби його не впізнали. А ще часто змінював місце жебракування, щоб не чіплялась поліція.

Всі заробітки раз у місяць заносив у банк. На проценти жив, навіть на наймичку вистачало.

Коли поліцейський з цікавості  пішов разом з Істратієм в  банк і перевірив рахунок, на ньому й справді виявилася чимала сума золотих крон.

Поліцейський  почухав потилицю... і відпустив Істратія з Богом. Не побачив в історії жодного криміналу. Пригадав лише напослідок, що пильна прибиральниця Дуся таки мала рацію.

А  Істратій, кажуть, з тих пір назавжди  покинув своє ремесло. Більше його у лахмітті на вулицях нашого міста не бачили.

 Хто знає, виграли від того Чернівці, чи, навпаки, втратили? 

Степан Карачко, краєзнавець

 Довідково: В арсеналі успішних розслідувань геніального сищика Шерлока Холмса була справа, схожа на описану чернівецьку історію. Докладні подробиці - в оповіданні сера Артура Конан Дойля «Людина із розсіченою губою». Вперше оповідання було опубліковано щоденним журналом Strand Magazine в грудні 1891 року.