Бурбака порівняли з Дон Кіхотом, Ратуша - стара баржа, обліплена прилипалами команди "вітряного млина" Михайлішина, а Папієв – Дон, але не Кіхот, - Сергій Сулима про політичні розбірки між чернівецькими опонентами

ОПОЗИЦІОНЕРИ ПОВОДЯТЬСЯ ЯК ДИТИНА, У ЯКОЇ ВІДІБРАЛИ УЛЮБЛЕНУ ІГРАШКУ – ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ 

 Коли ображений кіт залишається наодинці зі своїми проблемами, він їх вилизує до блиску. Щось подібне доводиться спостерігати у нашій маленькопаризькій області, яка при своїй загальній просунутості до Європи не може позбутися містечковості та провінціалізму. Наші рідні опозиціонери, включаючи народних депутатів, демонструють таку політичну незграбність, такий дрімучий дилетантизм, аж починаєш підозрювати, що вони на дозвіллі колекціонують індійських слоників і вишивають бісером.

У нас найбільше у світі вишиванок, але вживають цей святковий стрій так часто, що він не тільки заносився і став буденним, а ще й через те, що його напоказ одягають усі, незалежно від приналежності до України і патріотизму, дістав визначення останнього притулку негідника.

У нас люблять приїжджих, біля котрих можна потусуватися і нагадати про себе. У нас чествують найостанніших політичних лузерів, а кожен другий, хто ледь зліпив докупи три речення, уже підписує себе політологом. У нас люблять, щоб хтось київський поговорив за них, а вони, постоявши за контекстом, видалися приналежними. Такими ж розумними, сміливими і перспективними. Чому, маючи такий відомий університет, який для нас збудували попи, чернівчани упродовж років залишаються такими примітивними у політиці? Все, чим ми хизуємся, – це німецькомовні поети і австрійські архітектори. Все, чим ми виправдовуємся, – це російська окупація, а далі нав’язана нам роками дріб’язковість, перестрах, другосортність. А всі так зачекали шляхетності у буковинській політиці. Бо шляхетність – це не тільки вміння розчимхнути реверанс перед дамою, а ще й мужність зарізати негідника на дуелі, як свиню.

А навіть політичні розбірки між чернівецькими опонентами нагадують копійчані скандали на єврейській кухні. Ляпаси один одному на сторінках Інтернет-видань, завдяки імпотентності, яку з подачі Миколи Федорука почали називати толерантністю, більше нагадують поплескування по щічках у представників секс-меншин. Така природа речей і людей: не може політик, котрий майстерно вилизує, декласувати, усувати, опускати задля торжества своєї ідеології. Тому після кожної подібної атаки чи то в пресі, чи то на площі на губах залишається ванільний присмак, ніби мимоволі взяв участь у жіночій білизняній розбірці.

Нині, коли від опозиціонерів перебрали євроінтеграційну риторику, і вони договорилися аж до того, що краще в Європу не йти, ніж з такою владою, значно звузився танцпляц їхньої тусовки. Поки “бандитська влада” зайнята наймасштабнішою за своє правління переоцінкою цінностей, доки в алярмовому порядку ухвалюють швидкі євроадаптовані закони, наші опозиціонери не знаходять кращого застосування, ніж гавкати з-за австрійських вінклів на представників різних гілок буковинської влади.

Щодо Віталія Михайлішина

Найбільше нападок на секретаря міськради Віталія Михайлішина, котрі мало чим відрізняються від сказаного три роки тому. Але тепер опозиціонери інкримінують йому розвал футбольного клубу «Буковина», хоча самі до клубної скарбнички не поклали ні копійки, та чистку серед своїх чиновників. Але плачі у кобевкову і зарайськову камізельки стали дивними, місцеві опозиціонери докоряють Михайлішину, що той усуває від корита регіоналів. Чудеса та й годі. Чернівчани знають як керували помаранчеві, як дерибанили бютівці, а тому ротації серед нинішньої генерації їх радують. Чому ж за регіоналами банують не регіонали, а якраз бютівці та ударівці? Оце і є Чернівці.

Що за мер з Михайлішина – питання спірне. Але люди, котрі не дивляться на Чернівці через рожеві окуляри комунізму та закордонне цейсівське скло, напевно, не знайдуть двадцять помітних розбіжностей між мерством Миколи Федорука і ерзацмерством Віталія Михайлішина. Дахи і труби текли як течуть, ями на дорогах – як рідні сестри, а порохи від зимового посипання вулиць не змиваються дощами до наступного грудня. Це правда. Як ніхто не може достеменно з’ясувати, що має місто з Калинівського ринку і розпроданих земель і нерухомості. Але, як на мене, то при Михайлішині при всіх моментах первинного накопичування у його команді, котра неочікувано, чужим потом, дорвалася до влади, у місті стало якось свіжіше. Відчувається бажання не паразитувати, як це було при Федоруку, а щось робити. Нехай навіть не на громадську кишеню. Є рух, нехай броунівський, але болото розбурхане. Новий мер прийде не лише на божевільні борги, а й на хоч якусь перспективу. Час шахраїв, шулерів, засиджених мухами комсомольців в українських ратушах порахований. Люди вже починають розуміти, що до мерського корита треба пускати принаймні менеджера. Тому дріб’язкова війна Максима Бурбака з Михайлішиним є війною Дон Кіхота з вітряним млином. Один скаче на сухоребрій конячці, інший меле на свій засік. Що стосується висмоктаної Кобевком з пальця Бурбака буцімто війни Будинку з левами з Ратушею, то це повна нісенітниця. Папієв – Дон, але не Кіхот. Та й не доходять за рутинною роботою руки до Ратуші, що нагадує стару баржу, обліплену прилипалами.

Щодо  губернатора

Критикувати Михайла Папієва в опозиції кишка тонка. Тому наїзди на нього характеризуються безпідставністю, огульністю і дешевизною. Останній тиждень опозиціонери поклали на з’ясування абсолютно господарського питання – дотування Новодністровською ГАЕС територіальної громади. Михайла Папієва звинуватили у тому, що він більше любить сільських мешканців Сокирянського району, ніж мешканців Новодністровська, мовляв, за його згоди кошти від ГАЕС, спрямовані на Новодністровськ, були частково розподілені Сокирянському району. Ви десь чули, крім як від опозиції, щоб ґазду звинувачували у ґаздівстві, щоб керівника звинувачували у тому, що він у рівній мірі переймається долями усіх мешканців підконтрольної території? Напевно, ні. Як можна розділити інтереси новодністровців, які потребують вирішення своїх нагальних потреб, й інтереси селян, на землях яких збудовані і ГАЕС, і Новодністровськ? Як можна протиставляти новодністровського міщанина з сокирянським селянином, який щодня привозить до Новодністровська яйця, картоплю, м’ясо, яблука? Для цього направду треба бути опозиціонером. Бути в опозиції до здорового глузду. Певен, що і влада, і енергетики, і люди розберуться у своїх грошах. Та чи розберуться у тому, чого вони хочуть від нашої області, наші недалекоглядні опозиціонери? На новодністровському базарі перетримані яйця не в ходу.

Щодо  Петра Кобевка

Іншим здешевленим до вартості пучка редиски є ринок пропаганди. Таке враження, що і тут кращі майстри виїхали штукатурити до Росії. За такого дефіциту весь у шоколаді Петро Кобевко. Поінформовані жартують: колись на Буковині були хороші три пера, тепер усе це передалося Кобевкові. Взагалі Кобевка шкода, бо при його параноїдальному роботоголізмі він мав би протирати штани у Верховній Раді ще замість Ман­чуленка. А тепер він сидить другим номером масовки поруч з ним біля Луценка на прес-конференції. Фінт старий. Луценка люди пам’ятають з телесюжетів, дивись, й згадають і Кобевка, а за ним і про залізницю Чер­нівці-Кам’янець-Подільський, а далі й Манчуленко спливає з туману. Хто тепер Луценко – неясно нікому, крім Кобевка, але чомусь і він заходився формувати гетьманів з числа збитих льотчиків для розколу української опозиції. Це до слова. Коли ж Петро не бере участі у телешоу, він за звичкою ображає людей. Як це недавно було з кіцманськими сільськими головами. У Кобевка з Кіцманщиною свої рахунки. Він там успішно балотувався до Верховної Ради і кілька разів до обласної. Усі рази вдячні виборці вивозили його за межі району і просили більше не робити кириню своїми черевиками на їхніх дорогах. Дати здачі виборцям Петро не може, бо ті здатні, як це вже стало традицією, попсувати йому писок, а тому робить нападки на людей, котрим кіцманчани віддали свої голоси. Цього разу на сільських голів. А цих обирали громадяни кожного села, і вибори були завжди масовими, отож, ображаючи голів, Кобевко беззастережно ображає чи не кожного кіцманчанина. У своєму нещодавньому опусі на власному сайті він насміхається з сільських голів за те, що вони, створивши ситуативний хор, заспівали «Многая літа» на ярмарку в Реваківцях. Людині, яка не має музичного слуху, а я знаю про це, бо не раз співав з Кобевком проти повного місяця, важко оцінити рівень виконання. Та оцінку цій пересічній події він виписав швидко. Те, що спокійно, з доброю посмішкою сприйнялося загалом, у Кобевка перетворилося на виплеск жовчі й продукування образ. До речі, опозиційного депутата обласної ради Олександра Фищука обирали ті самі люди, що й сільських голів, але з цього боку Кобевко отримує чайові, тому Фищук у нього акапела.

Не знаю, що думають постраждалі, а на те вони й голови, і ні до чого нікого не закликаю. Але якби так образили якийсь інший хор, то музичний критик довго б не впізнавав себе у дзеркалах філармонії.

Сергій СУЛИМА

Опубліковано в газеті "Свобода слова". Четвер, жовт. 10 2013

Редакція сайту може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за достовірність інформації.
 Усі скарги та пропозиції приймаються на [email protected] та будуть розглянуті протягом 3-х робочих днів.