“Будитель” української Буковини Сидір Воробкевич: минуло 184 роки від дня народження

Сидір Іванович Воробкевич – український композитор, письменник, художник, театральний і громадський діяч, який разом із Юрієм Федьковичем й Ольгою Кобилянською належить до славетної когорти діячів, що стали “будителями” національної свідомості українців Буковини. Вони пропагували єдність цього краю з іншими українськими етнічними землями, окремішність і самодостатність українського народу, української культури.

Майбутній митець з’явився на світ 5 травня 1836 року в Чернівцях у родині священника. Пращури Воробкевича мешкали в Литві. Але прадід, православний священник, прагнучи уникнути тиску католиків, переселився на Буковину й змінив прізвище Оробко на Воробкевич. Малий Сидір дуже рано втратив батьків і виховувався дідусем із бабусею, які мешкали у містечку Кіцмань. Вони прищепили хлопцеві любов до рідного краю, його мови, традицій, історії. Багато розповідали про українських козаків, гайдамаків, кримських татар, війни з московитами, поляками й турками, співали народних пісень. Одного разу бабуся подарувала онукові золотий червінець зі свого намиста. За нього Сидір купив собі скрипку, а дідусь навчив його грати на ній.

Після чотирьохкласної німецької школи у Кіцмані Сидір закінчив гімназію і духовну семінарію у Чернівцях, ставши священником у селах Давидени та Руська Молдавиця. Тоді ж почав писати власні поезії, вперше опубліковані у збірці “Галичанин” під назвою “Думки з Буковини”. Як письменник Сидір Воробкевич здебільшого користувався псевдонімами Данило Млака, Семен Хрін, Морозенко. З-під його пера вийшли більш ніж тисяча віршів і поем, 18 п’єс, кількадесят прозових творів. Однак більшість із них не побачили світ за життя автора. Тільки 1901 року за редакцією Івана Франка з’явилася збірка вибраних поезій “Над Прутом”. А вже посмертно, у 1909-1921 роках, Осип Маковей видав у Львові три томи зібрання літературних праць Воробкевича.

1868 року Сидір склав іспит у Віденській консерваторії на звання регента хору й викладача співу. Відтоді він переважно займався не літературною працею, а музикою. Повернувшись до Чернівців, викладав у духовній семінарії. Коли ж 1875 року в столиці Буковини заснували університет, почав викладати там на факультеті православної теології. Писав пісні, укладав композиції для церковного співу, підручники для навчання співу і збірки народних пісень, чим заслужив від Івана Франка прізвисько “одного з перших жайворонків нашого народного відродження”. Твори Воробкевича, прості й зрозумілі як для селян, так і для інтелігенції, будили любов до рідного краю, звертали увагу на скрутне життя простого люду, зокрема гуцулів, серед яких автор прожив багато років.

Всенародну популярність здобула поезія Воробкевича “Мова рідна, слово рідне!”, яка не втрачає своєї актуальності й у наші дні:

Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.

Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.

Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.

Відомий громадсько-політичний діяч, історик і педагог Олександр Барвінський згадував про Сидора Воробкевича, якого на сторінках своїх мемуарів називав за псевдонімом – Данилом Млакою:

“Данило Млака був чоловік щирої та сердечної поетичної вдачі, справдешній народовець, але вельми трусливий, бо, дійстно, волоська консистория переслідувала всякий народний руський рух на Буковині і тих священників, котрі брали в нім яку-небудь участь. Тим-то Данило Млака був вельми обережний і боявся, щоби єго духовна власть не дізналася про єго літературні змаганя та про єго знакомства з галичанами-уніятами. При всім тім, однак, не вагався він, музик і композитор, зо мною піти на богослуженє до св[ятого] Юра і до Успенської церкви особливо, щоби послухати співу”.

Знайомство Сидора Воробкевича з Олександром Барвінським переросло у дружбу та творчу співпрацю. 1875 року Воробкевич запросив Барвінського до Чернівців на урочистості з нагоди відкриття університету. Гостюючи на Буковині, Барвінський запропонував видати літературний альманах, який міститиме твори буковинських, галицьких і наддніпрянських письменників, у такий спосіб ставши матеріяльним свідченням єдності української культури. Ідею вдалося реалізувати 1877 року, коли вийшов друком буковинський альманах “Руська Хата”. Профінансував його видання славетний український письменник із Наддніпрянщини Пантелеймон Куліш.

Важко хворіючи протягом останніх років життя, Сидір Воробкевич зрештою відійшов від активних справ на спочинок. Він помер 19 вересня 1903 року, похований на Руському цвинтарі в Чернівцях разом із дружиною Леонтиною і донькою Вікторією.