Батькам учнів доведеться і надалі ремонтувати класні кімнати… А де реформа?

Мабуть, десь через місяць, загорілі та відпочилі нардепи візьмуться за закон «Про освіту». Як вважають в уряді, МОН, провладних ЗМІ та серед самоназваної спільноти «агентів змін», із прийняттям цього закону має розпочатися реформа освіти.

І хоч я особисто таку думку не поділяю (українська практика свідчить, що імплементація законів завжди виявляється більш складною справою, аніж їхнє прийняття), але все-таки будемо без надії сподіватися…

Після того, як законопроект був останній раз розглянутий на засіданні профільного Комітету Верховної Ради і рекомендований ним до прийняття, багато годин я затратив на те, щоб гарнесенько його прочитати уздовж і упоперек. Маю величезне «задоволення» від того чтива. Але не міг покинути це заняття. Із двох причин.

По-перше, я був одним із тих, хто писав перші рядки нового закону й генерував якісь ідеї до нього. За що потім й був викинутий із складу робочої групи. Мабуть, тому, що ідеї були надто реформаторськими… Та, незважаючи на це, цікаво було побачити, яке «диво» вийшло з-під пера тих, хто уже готується отримати нагороди за закон.

По-друге. Маю онуків шкільного віку. Із українською освітою їм бути разом іще дуже довго. Й мені далеко не байдуже знати, що їх чекає. Можливо, краще уже зараз шукати варіант того, щоб вони у цій купі не були.

Відверто скажу, що законопроект містить багато нових для української освіти норм. Надто багато. Від абсурдних і невдало списаних (заплагіачених) звідкись до дуже серйозних і важливих. Прогнозувати те, як вони працюватимуть в наших умовах, дуже складно. Можливо, колись зроблю і це. Але наразі у кількох ФБ-постах спробую зробити прогноз того, як цей закон, у випадку його прийняття, вирішить чи унеможливить існування в українській освіті сили-силенної проблем, що мають своє коріння навіть не в радянській, а іще в дорадянській системі освіти. Але, на жаль, продовжують успішно існувати й сьогодні. А реформа, як відомо, - це докорінна зміна й ліквідація старого, а вже потім – упровадження нового. Тож спробую.

Проблема перша. В інтернет-стрічці новин прочитав пост однієї вчительки. Слова від простоти душі. Переповідаючи їх, лексику та орфографію зберіг повністю. «Дякую батькам за ремонт класу, за ваші зусилля, терпіння, вклад. 1 вересня ваші діти прийдуть у новий комфортний, чистий, красивий клас, сподіваюся, у нашому класі діти будуть займатися на вищому рівні, атмосфера буде надихати їх на творчі справи. P.S. Дякую активним батькам, які не відмовлялися, приїжджали по першому дзвінку».

Ця учителька розповіла усьому світові, що в країні, котра претендує бути європейською, продовжується ганебна практика залучення фізичних і матеріальних зусиль батьків для ремонту приміщень класів, в яких навчатимуться діти. Не буду довго й багато писати про те, що це погана практика. Навіть дуже погана. Шукаю в законопроекті «Про освіту» відповідь на питання: «Чи зникне подібна практика після прийняття цього закону?» Те, що знайшов, дає мені всі підстави зробити висновок, що подібна практика не зникне ніколи. Бо в статті 25 проекту записано так:

«6. Засновник закладу освіти зобов’язаний:

 забезпечити утримання та розвиток матеріально-технічної бази заснованого ним закладу освіти на рівні, достатньому для виконання вимог стандартів освіти та ліцензійних умов».

Але жодної норми, котра передбачала б його ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за невиконання цього обов’язку, в законопроекті НЕМАЄ. Тож маємо бути готові до того, що вчителям і батькам й надалі доведеться не лише ремонтувати класні кімнати… А де реформа?

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Джерело: http://osvita.ua/blogs/56743/