Австрійська Wiener Zeitung розповіла про молодь, яка масово їде з Чернівецької області, а за старими людьми нема кому доглядати

Молодь їде з України у найближче зарубіжжя, щоб замінити там медперсонал, який переїхав у свою чергу на Захід. Люди похилого віку залишаються в Україні, і нема кому більше за ними доглядати.

Про це пише Wiener Zeitung. (Австрійська газета, одна з найстаріших друкованих газет у світі).

Навряд чи в Україні знайдеться більш віддалене від військових дій на сході країни місце, ніж мальовниче селище Берегомет у підніжжя Карпатських гір. Берегомет знаходиться на самому заході України, найближче велике місто — Чернівці, де досі витає дух Дунайської монархії. До Відня звідси лише трохи більше 650 кілометрів по повітрю, тоді як лінія дотику, як називають небезпечну кордон між Україною і територією сепаратистів, пролягає майже в 1000 кілометрів від Берегомета. Але в той час як політичні проблеми Європи, немов пройшовши крізь лінзу, сконцентрувалися на сході України, де борються за вплив Росія і Європейський Союз, на заході України спостерігаються майбутні соціальні проблеми континенту.

В Берегометі більше немає нікого, хто б турбувався про людей похилого віку.

Молодь в гонитві за щастям їде у великі міста країни або за кордон. З Чернівецької області багато їдуть в Румунію, Угорщину, Словаччину або Польщу, щоб там замінити робочу силу, що мігрує до західних держав ЄС цих східноєвропейських країн. Люди похилого віку залишаються в своїх селах, а потім потрапляють в такі установи, як будинок престарілих в Берегометі.

Так сталося з Анастасією і Марією. Але обом жінкам пощастило: у порівнянні з іншими мешканцями пансіонату вони відрізняються досить міцним здоров'ям, а також зберегли почуття гумору. Коли президент Червоного Хреста в Нижній Саксонії Йозеф Шмолль (Josef Schmoll) під час візиту до будинку для престарілих спілкувався з обома дамами, вони, хитро посміхаючись, запропонували йому взяти їх з собою до Австрії. Обом кортіло, адже, як вони висловилися, в Австрії дуже красиво, і там їм краще допоможуть з серцевими недугами. Шмолль ще посміявся з ними, але після розмови швидко посерйознішав.

Червоний Хрест повинен терміново прийти на допомогу Україні, заявив Шмолль: "Нам складно собі уявити, що в лікувальному закладі подібного роду немає жодного функціонального ліжка, що ковдри настільки тонкі, що не здатні зберігати тепло, що немає крісел-каталок, а літні люди навіть не бувають на свіжому повітрі.

"Моя дочка за кордоном, так що мені залишається лише проживання в пансіонаті для престарілих в Берегометі. Якби не пансіонат, я взагалі не отримувала б ні підтримки, ні медичної допомоги, адже з моєї родини тут більше нікого немає", — говорить Анастасія. Час від часу дочка надсилає їй гроші, Анастасія також завжди з нетерпінням чекає регулярних телефонних дзвінків від дочки, а вони, звичайно, не можуть замінити живе спілкування. Анастасія каже, що сумує за донькою.

Мобільні клініки догляду за літніми людьми

Зміна декорацій: Східна Україна. Лікар Марія Філіппова незадоволена своєю 63-річною пацієнткою Надею. Надя ось вже три роки приїжджає до сільського клубу Неліпівки, де один раз на місяць організовують мобільну клініку. У жінки підвищений рівень цукру в крові, навіть занадто, 17,7 ммоль/літр, артеріальний тиск 200 на 100. У клініці Надя проходить обстеження і безкоштовно отримує необхідні ліки. Надя, яка пропрацювала в державної залізничній компанії 35 років, розповідає, що живе одна недалеко від Неліпівки, обидві дочки — 30 і 35 років   проживають у Костянтинівці, приблизно за 30 кілометрах від неї.

Неліпівка знаходиться приблизно за 65 кілометрах від східно-українського Донецька, так звана лінія дотику звідси всього за декілька кілометрів на схід. На лінії зіткнення протистоять один одному українські війська і сепаратисти, яких підтримує Москва. З 2014 року тут ведуться бої, і у Неліпівці кожного дня зі сходу чути приглушений шум вибуху гранат і пострілів рушниць. Не дивно, що у Наді високий тиск.

В Неліпівці живуть лише такі літні люди, як Надя. Ще до війни молоді люди в пошуках роботи і можливостей виїжджали з Неліпівки до Донецька, Харківа, Дніпропетровська, Києва або за кордон. З початком війни тенденція стала набирати обертів: всі, хто міг, пакував речі. А кому сподобається жити біля лінії фронту, де кожен день йдуть бої?

В Золоте, недалеко від Неліпівки, приїхала друга бригада лікарів і санітарів Червоного Хреста. Як і колеги в Неліпівці, співробітники Червоного Хреста привезли з собою апарати для ЕЕГ-моніторингу, УЗД, а також прилади вимірювання рівня цукру в крові і артеріального тиску. В приймальні товчуться пенсіонери. Золоте, як і Неліпівка, знаходиться поблизу лінії зіткнення.

Історії хвороб пацієнтів характерні для вікової групи людей, що приходять в мобільну клініку. Марія, 76 років: високий тиск, постійні проблеми з каменями в нирках. У Раїси деякий час тому був діагностований діабет. Люда Дохнур, 69 років, регулярно приходить у мобільну клініку – високий тиск, проблеми з рівнем цукру в крові. Марина, 76 років, проблеми з серцем, високий тиск і періодичні проблеми з нирками. Літній пан – лікар Георгій Бистров – вже знайомий з ним, показує свою медичну карту: чоловік багато років працював у шахтах регіону, та як багато шахтарів, що працювали під землею, страждає від пневмоконіозу. Однак при цьому професійному захворюванні можливості терапії обмежені, пояснює лікар.

Лікар Бистров розповідає, що досі дивується з того, як літні люди відреагували на початок війни. "Літні люди були витривалішими, сильнішими. У молоді та людей середнього віку ми відзначали більш серйозні прояви проблем з серцем та психікою", — говорить Бистров. Доктор чимало пережив за минулі роки, з тих пір, як в 2014 році на країну обрушилася війна.

У 2014 році він був начальником травматологічного відділення госпіталю в Станиці Луганській. На той час там лікувалися 800 солдатів. "У нас не вистачало медичного обладнання, не було достатньої кількості ліків", — розповідає він. Але спогади про цей "скрутний час" як в тумані, і треба докласти зусиль, щоб розкопати в пам'яті окремі епізоди того періоду, говорить він. З 2015 року, коли він приєднався до бригади мобільної клініки, спогади знову стали більш виразними, яскравими і конкретними. Бистров розповідає про один випадок, коли на шляху до мобільної клініки він помітив дівчину-підлітка, яка перелізла через огородження на мосту, щоб зістрибнути вниз, покінчивши життя самогубством. Бистров наказав зупинити машину швидкої, і бригада обережно наблизилася до дівчини, яка поставила хрест на свому житті. Бистрову з колегами вдалося відрадити її від стрибка. "Вона перелізла через огорожу назад і ми відвезли її до госпіталю", – згадує він. Він неодноразово отримував вісті про дівчину – останного разу йому повідомили, що вона в стабільному стані. Порятунок життя не забувається.

Зимова допомога людям на лінії зіткнення

Проте допомога Червоного Хреста на сході України не завжди приходить в образі лікаря або санітарки. Червоний Хрест допомагає людям, які проживають в критичній зоні, пережити зимовий період.

Будинок 24-річної Ліни Карітіної, розташований усього за 10 кілометрів від лінії зіткнення, постраждав від вибуху гранати п'ять років тому. Місцева адміністрація тоді допомогла їй придбати нові вікна, але в цьому старому будинку через відсутність теплоізоляції добряче дме.

Ліна Карітіна — одна з майже 3,5 мільйона людей, які потребують допомоги, а також одна з близько 600 тисяч людей, які живуть уздовж лінії зіткнення, що розділяє контрольовані урядом області та територію сепаратистів.

Якби не регулярні перестрілки, то в саду Карітіної практично панувала б ідилія. Гавкіт собаки, кудкудакання курей, спів півня, ґелґотання гусей.

Але двір виглядає занедбаним, колишніх мешканців розкидало по всіх сторонах світу: батьки виїхали з селища і живуть в Києві, семеро братів і сестер переїхали до Краматорська, в батьківській хаті залишилася лише вона одна з своїми синами Антоном і Максимом. Ніхто з родичів не наважується повернутися, кажуть, що це занадто небезпечно. Так само, як і рідня Ліни Карітіної, тут думає більшість: з 255 будинків у селищі заселені лише 17, жителі інших роз'їхалися.

Підприємництво з подачі Червоного Хреста

Ще одна складова діяльності Червоного Хреста надання допомоги людям, які починають нове життя. Одним з тих, кому принесла користь ця програма, є 41-річний Олексій Скаливенко. Олексій пошкодив хребет в результаті нещасного випадку. З того часу він більше не міг працювати будівельником. У сина Олексія спастичний параліч, у нього з дружиною також є дочка двох з половиною років.

Сином Олексій пишається: 16-річний підліток виступає на Паралімпійських іграх. Червоний Хрест надав Олексію стартову фінансову допомогу (близько 1000 євро), щоб він міг самостійно відкрити невеликий бізнес. У забудованому панельними будинками районі Сєверодонецька Олексій влаштував у невеликому гаражі майстерню. Майстер ремонтує все, що приносять клієнти, але в основному кухонні прилади. У гаражі стоять кавоварка і кухонний блендер, що потребують ремонту. Зрозуміло, багато на клієнтах Сєвєродонецьку не заробиш, адже більшість людей не знають, як дотягнути із своїми доходами до кінця місяця. Але здавати обладнання Олексію в ремонт всі ж дешевше, аніж купувати нове. Так Олексію вдається зводити кінці з кінцями.

Життя Олени та Дмитра Встовичей теж перекинулася з ніг на голову з початком війни. До війни Дмитро працював IT-інженером в авіації, тепер він разом з дружиною виготовляє козячий сир. "Моя дружина звідси, тому я переорієнтувався", — говорить Дмитро. У хліву живуть три кози, які дають молоко, і ще чотири, які для цього поки що надто молоді. Тому молока вистачає на те, щоб певна кількість відходила сім'ї (у Дмитра і Олени четверо дітей віком від чотирьох до тринадцяти років), а інше йшло на виробництво сиру. "Моя нова фермерська робота не настільки приваблива, як професія інженера-програміста, проте я багато часу проводжу на свіжому повітрі", — говорить Дмитро ледь помітною посмішкою.

Томас Зайферт

Джерело: https://zik.ua/