Арсен Анциперов: Залишається тривога, що хробаки, які живуть в нашому квітучому саду, хочуть його зжерти, а потім знайти собі інше місце

СУТЬ РЕЧЕЙ: «Ми маємо жити одним життям з державою, тобто держава – це ми. І ми маємо примусити владу, яку ми обрали, слугувати суспільству»

 Друкопис програми «Суть речей» на радіо Станція 103.2 ФМ. Запрошений гість: Арсен Анциперов, голова Буковинської партнерської агенції.

Ведуча: Оксана Денисюк.

 ВЕДУЧА: перш, ніж ми розпочнемо розмову про очікування на 2015 рік, хочу попросити вас коротко підсумувати рік 2014-ий, який багато хто називає чи не найскладнішим в сучасній українській історії.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: перш за все я б хотів нагадати, що сьогодні день жалоби по тим, хто віддав своє життя у боротьбі з тероризмом. Ми будемо їх всіх пам’ятати, це особливий день для нас всіх. Дійсно, 2014 рік був особливим у всякому розумінні цього слова. Можна сказати, що такого року в Україні взагалі не було, принаймні в сучасній Україні, а казати про давню історію, мабуть, не варто. А щодо сучасної України, то ми можемо казати, і я в цьому переконаний, що це рік війни України за власну незалежність. Тобто, Україна вступила через 23 роки після формального проголошення незалежності у боротьбу за юридичну та фактичну незалежність. Хочу сказати, що фактичну, а не тільки юридичну, а може й юридичну так само, тобто наше намагання зараз вийти із системи СНД, вирватись з обійм нашого сусіда, який досі хоче тримати нас в цих міцних обіймах – це є боротьба за незалежність. Всі 23 роки ми мирились з тим, що фактично були інтегровані в політичну, економічну та військово-політичну систему відносин з Москвою і тільки зараз ми намагаємось зробити свої незалежні та самостійні кроки і вони зустріли шалений опір з боку Москви та режиму Путіна. Ось це і є 2014 рік, за великим рахунком – це перший рік становлення української державності та незалежності. Ось це і є головним, на мій погляд, з точки зору дуже загального підсумку 2014року.

 ВЕДУЧА: якими, на вашу думку, є найбільші очікування українців у 2015 році – в політичному, економічному та соціальному аспектах?

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: я думаю, що сьогодні ми будемо перескакувати з 2014 до 2015 року, але ми можемо казати про те, що ми маємо вірити в те, що наша боротьба за незалежність буде успішною, і що наша нація, народ, держава зможуть довести свою здатність на державність і на те, щоб бути державо утворюючою нацією й народом, який заслуговує право стати європейською державою у форматі 21-го століття.

 ВЕДУЧА: це досить загально, але якщо конкретно говорити, то погодьтесь, що ситуація дуже складна.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: якщо зробити маленьку ретроспективу – ми за 23 роки поступово звикли до певної системи взаємовідносин в економіці, в політиці, у нас були погані часи, якщо згадати 90-ті, коли ми за купони не могли купити навіть елементарних продуктів харчування, була гіперінфляція, потім період економічного зростання, коли люди могли щось собі придбати, створити певний рівень заможності, створювалась приватна власність, з’являвся який не який середній клас. І ми так собі жили, створювалась і паралельно розвивалась державна бюрократична система, яка поступово перетворилась у бюрократично-корумповану структуру і по суті замінила собою партійну радянську номенклатуру. Відбувся величезний перерозподіл власності в державі. До речі, дуже не прозоро і фактично він дав можливість створити те, що ми сьогодні маємо, а ми маємо зараз систему, якщо сказати одним словом. А система – це коли та власність, яка раніше вважалась загальнонародною стала власністю частини людей, яких ми зараз називаємо олігархами. І ці олігархи керують державою через систему державних інституцій. Ось це і є найбільша проблема. Проблема полягає в тому, що система залишилась, незважаючи на всі доленосні події 2014 року, система жива і люди, які зайшли в систему, її не змінили, на жаль. Парадокс полягає в тому, що система, яка підійшла до подій грудня 2013 року і того, що відбулось у 2014 році як раз засвідчила про свою нежиттєздатність. Тобто, вона сама себе з’їла. Розрив між багатими і бідними, між тим що таке верховенство права, що таке справедливість, що має робити держава, що таке соціальна функція держави, що таке функція по захисту держави і народу – вона на стільки себе скомпрометувала, що по суті формальні ознаки держави проявили себе як такі, що їх практично немає. Я хочу сказати зі свого досвіду роботи у системі органів державної влади з 2005 по 2010 рік, вже тоді було видно, що державний апарат та державна система практично була некерована та хаотична. У системі урядових інституцій існували відомства, підрозділи, міністерства, які жили своїм життям, знаходились всередині певних сфер впливу і по суті, як мафіозні клани поділили між собою певні сфери впливу і там собі жили, навіть не поєднуючись в єдину державну машину управління. І це є великою проблемою. Уявіть собі, коли підрозділи одного відомства не могли між собою комунікувати, тому що директори департаментів чи управлінь мали зовсім інші системи впливів й відносин та вели себе, як удільні князі. Так само управління культури не комунікувало з управлінням освіти, податкова не комунікувала з митницею, митниця з міліція, міліція з СБУ і т.д. Воно все було розпорошено і не працювало. Ми це зараз дуже яскраво бачимо, коли зіткнулись із зовнішньою загрозою і коли особливо в перші місяці ми бачили абсолютний безлад у системі військового забезпечення, взаємодії між силовими відомствами, обміном інформацією. Це жахливо. Ми могли казати, що у нас була територія, названа державою Україна, у нас був герб, гімн, були Кабінет міністрів та атрибути держави, але як такої держави не було.

 ВЕДУЧА: це було формально. Але у 2014 році ми обрали президента, ми обрали ВРУ і чи бачите ви зараз якісь зміни і якими вони будуть у 2015 році?

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: найбільша проблема, як каже наш земляк, письменник і філософ Валентин Ткач – ми прийшли до ситуації, коли народ вийшов із діалогу з владою про своє майбутнє. Тобто влада і народ жили окремим життям, у якихось паралельних реальностях і кожен з них намагався з народом чи з владою мати якнайменше стосунків. І кожен за це платив – влада дозволяла людям щось порушувати і вони цим користувались, і всіх це ніби задовольняло, але при цьому ми як той хробак, який живе у яблуку – ми поступово з’їдали це яблуко, в якому самі жили. Ми дійшли до крайньої межі, коли суспільство прийшло до абсолютно революційної ситуації і не захотіло жити в такій ситуації, коли їх використовують, мається на увазі влада, коли це несправедливо. І система, про яку ми казали, вона економічно неефективна, тому що не можна вкрасти весь бюджет. Тобто рівень розкрадання бюджету, який відбувався за часів Януковича, був просто шалено безглуздим навіть з точки зору збереження тієї самої системи. Таким чином, система сама себе знищила. Золотий батон, як символ розкрадання власної держави та руйнування основ тоталітарної системи – це самознищення. Але ці рештки самознищеної системи до цього часу існують. Що є проблемою і що мене дуже болить? Ті, хто прийшов зараз до посад, таке враження ніби мислять такими самими категоріями, коли посада дає можливість прийняти рішення у кого закуповувати вугілля, наприклад. І та людина думає, що має можливість витратити скількись там державних мільярдів і хоче бачити в цьому свій зиск, не розуміючи, що зараз все змінилось і ми знаходимось в абсолютно іншій ситуації, в іншій реальності. І в цій інші реальності люди та суспільство стало грати значно іншу роль і увійшли таки в той діалог з тими, кого вони найняли на роботу щодо свого майбутнього.

 ВЕДУЧА: зрештою і зросла ціна політичних помилок, а пам'ять про події на Євромайдані дуже свіжа, відтак можна сподіватись, що чиновники на всеукраїнському та місцевих рівнях все ж таки будуть боятись…

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: звичайно. Як раз руйнація системи, яка вивела людей на вулицю, яким це набридло і вони сказали свій голос. В історії є багато схожих прикладів, наприклад, велика французька Революція, вона проходила складні етапи і потім ця ж революція з’їла тих, хто її розпочав. Таке теж можливо, чому ні? Це потрібно для прогресу. Я вважаю, що ті, хто сьогодні має владу і дуже великі статки має зрозуміти, що це та держава, в якій вони зобов’язані бути громадянами та виконувати ті функції на які тебе найняла громада, якщо ти чиновник, а якщо ти багата людина і створила свої статки саме тут, то в певний період часу ти маєш вести себе трохи по-іншому, ніж завжди. Тобто ти не маєш права купувати собі сьогодні Maybach чи яхту, а маєш купити танк, літак чи корабель – що завгодно, але, на жаль, сьогодні я такого не бачу.

 ВЕДУЧА: цього не бачать всі українці. І давайте говорити відверто – українці самі ж говорять про те, що якщо раніше вони почувались бідними, то зараз злиднями, при цьому не бачать жодних кроків зі сторони владників, щоб ситуацію покращити. Чи може це все, на вашу думку, не дай Боже, звичайно, спровокувати третій Майдан, який буде зовсім іншим, адже багато хто з українців вже тримав зброю у руках?

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: мене це тривожить більше всього, тому що це цілком ймовірно. А ще більше мене тривожить не те, що воно може відбутись, а те, що саме цього хоче наш сусід і зверхник сусідньої імперії Путін. Йому потрібна дестабілізація держави, йому потрібні внутрішні майдани, хаос, протиріччя, виступи і т.д. і він готовий навіть за це платити і платить. А ми кажемо, що у нас є об’єктивні підстави для незадоволення людей. І це є найбільшою проблемою – коли врешті-решт той, хто взяв на себе функції уряду камікадзе, хоча я не бачив жодного, хто б не повернувся у крісло камікадзе. Ви знаєте чим камікадзе відрізняються від звичайних пілотів? Японці так вигадали, що особливо патріотичні офіцери, коли злітали з аеродрому чи борту авіаносцю, їх колеса залишались на землі, тобто вони в жодному випадку повернутись не могли, а у наших камікадзе щось все нормально.

 ВЕДУЧА: це старі й досвідчені камікадзе.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: так, не однократні камікадзе, у яких з колесами все нормально і вони принаймні знають де їх взяти. Ось це і є проблема. Чи вони усвідомлюють, що ця гра вже закінчилась? Якщо до цього ти дурив свій власний народ і він це терпів, тому що він намагався бути подалі від свого начальства і жити своїм окремим життям, то тепер життя зв’язало владу і людей безпосередньо. Сьогодні влада – це той, хто має забезпечити армію, дати зброю, це той, хто надає накази, від яких залежить життя людей. І сьогодні люди не можуть сказати: владо, займайся чим завгодно, а ми будемо жити своїм життям. І це є тим, що якісно змінилось у державі – люди і влада зв’язані безпосередньо, але інерційно влада хоче жити по-старому. Дуже яскравий приклад учорашнього дня – заступник міністра інфраструктури отримав статус учасника АТО, побувши там півгодини. Це стало надбанням громадськості і його з позором звільнили. Але він замміністра і він знав, що він робить.

 СЛУХАЧ: мне интересно мнение вашего эксперта на счет переселенцев, на сколько важно, что бы местные власти интегрировали их в общество, что бы они не были изгоями? И второе: как вы оцените мобилизацию, ведь это может в много раз увеличить количество детей-сирот? Спасибо.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: щодо вимушених переселенців – це дійсно складне явище, і ми зараз не кажемо про економічне навантаження на бюджет, щоб забезпечити їх можливістю проживання, отримання роботи, соціальними виплатами, ми кажемо дійсно про розрив ментальності людей, які приїжджають зі сходу на захід України. Я відслідковую реакцію від Закарпаття, Галичини до Буковини на ці явища і позиції бувають різними: починаючи від того, о так – ми маємо допомогти кожному, хто до нас приїде і закінчуючи – ми не хочемо, щоб вони принесли до нас свій спосіб життя. Цей момент чимось схожий на те, як Європа зараз зіткнулась зі своєю ідеєю мультикультурності, і на яку вони наїхали, як на ті граблі. І ми знаємо чим і як вона закінчилась 7 січня з журналом Charlie. Є небезпека у тому, що ті, хто приїхав, створять свої власні анклави і будуть жити такими громадами. Друге, що ці громади будуть намагатись впливати на спосіб життя буковинців, які мають свої традиції життя, і які відкриті, толерантні (в гарному розуміння цього слова), але тому певним чином і вразливі. Тобто інколи більш зухвала поведінка не зустрічає спротиву і відповіді на теренах Буковини. Особливо це видно не стільки у нас, як в інших регіонах України, де такі анклави переселенців з певних районів Кавказу чи Азії створювали по суті кримінально-мафіозні групи, які розповсюджували наркотики, займались торгівлею людьми. Зараз дуже важливо, щоб ті, хто працює з переселенцями – починаючи від місцевих органів влади і закінчуючи (шана їм величезна) волонтерами та громадськими організаціями – дуже чітко відслідковували та допомагали місцевій владі побачити тенденції, які розвиваються серед тих груп переселенців. Ми маємо сприяти їх інтеграції, хоча я майже переконаний, що значна частина з них по мірі нормалізації ситуації на сході – буде повертатись.

Щодо мобілізації: як людина трохи знайома з військовою справою, можу сказати, що за роки незалежності свідомо, і ми тепер можемо це стверджувати, руйнувалась система обороноздатності України. Функція військкоматів як інституцій, які ведуть облік військовозобов’язаних, тих, хто в момент потреби може служити в армії та виконувати свої функції – по суті була зруйнована. Дуже невдалі мобілізації 2014 року пов’язані з тим, що військкомати депрофесіоналізувались і не мали відомостей про те, а хто ж з військовозобов’язаних проживає на їх території. Якщо вони за цей рік ситуацію покращили, будемо сподіватись на це, і дійсно змогли взнати скільки в цьому краї, області чи місті проживає військовозобов’язаних, які раніше служили в армії і будуть їх призивати саме так, як це визначено РНБО, тоді ця мобілізація буде більш ефективною. Я дуже вірю в те, що ми не будемо наступати на ті самі граблі, які вже були, коли це відбувалось незрозуміло як, тобто не охоплювати мобілізацією територію, а вирішувати питання Збройних сил певними фахівцями певних військових напрямків. З моєї точки зору, значно більше користі в армії буде мати людина, яка демобілізувалась 5-10 років тому, аніж той, хто служив в Радянській армії у 1981 році і якому зараз за 50. Ми зараз будемо це бачити і маємо допомогти, у гарному розумінні цього слова, нашим військкоматам пройти через це складне завдання, тому що зірвати мобілізацію чи створити напруження навколо мобілізації – це те, чого хоче і прагне наш ворог. І тепер ми бачимо, що певним чином щось схоже у нас вже відбувалось влітку минулого року і що були зовнішні сили, які провокували суспільні настрої навколо цих невдалих спроб мобілізації.

 ВЕДУЧА: чергова хвиля мобілізації знову ж таки вплине на настрої населення, адже навіть обласний військовий комісар у цій студії зізнався, що перші хвилі мобілізації відбувались за абсолютно незрозумілим принципом і ми тоді в результаті мали смерті молодих хлопців.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: так, і саме зараз перед нами стоїть дуже важливий момент і виклик – це комунікація. Тобто комунікація між владою, суспільством, Збройними силами, МВС і громадянами. І цей невдалий приклад мобілізації минулого року, коли люди всім селом отримували, як вони вважали повістки на війну, а треба було просто роз’яснити, що це спроби відновити військові обліки. Відтак відсутність нормальної комунікації призводить до дуже великих наслідків. До речі, цю погану комунікацію дуже активно використовує проти нас наш інформаційний ворог – Росія, яка практично всі наші промахи та прогалини використовує для дестабілізації. І робить це вдало, на відміну від наших спроб. Одним словом – з комунікацією у нас погано, її немає ні на місцевому рівні, ні на рівні вищому. І це традиційно, а полягає це в тому, що ми жили в різних площинах і потреби в комунікації практично не було. Її не було ані вертикально – влада не вважала за потрібне спілкуватись з людьми, і люди не намагались спілкуватись з владою. З іншого боку система управління була побудована на абсолютно вертикальній моделі, коли навіть комунікація між східними та західними регіонами абсолютно не заохочувалась і навіть стримувалась. Є приклад – у 2008-2009 роках Буковинська партнерська агенція спромоглась переконати Чернівецьку обласну раду підписати з Дніпропетровською обласною радою договір про співпрацю між органами місцевого самоврядування. Це був перший приклад, але незважаючи на все, він залишився на тому рівні, що його ніхто не виконував і на пам'ять залишилась тільки ікона Спасителя, яка висить у залі обласної ради за трибуною, як нагадування про те, що ми з паном Вілкулом та Шилепницьким підписували цю угоду. У тому і вся справа, комунікація – то є дуже важливо.

 ВЕДУЧА: українські політики закликають нас набратись терпіння та спокою у 2015 році, оскільки в економічному плані цей рік буде дуже складним. Якщо говорити про економічний аспект: зарплати та соціальні виплати будуть заморожені, тарифи на послуги ЖКГ зростуть, власне так само, як і ціни на все, нестабільна національна валюта.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: з економікою у нас дійсно не все добре. Зараз наша економіка інерційно рухається за правилами тієї системи, яка була. По суті економіка залишилась орієнтованою на інтереси олігархічних груп. Ми можемо казати, що окрім ситуації з війною, втрати частини економічного потенціалу на сході, але навіть питання з падінням курсу гривні пов’язані з інтересами експортерів, тобто експортер за одиницю продукції став отримувати у 2 рази більше гривні, аніж раніше. Але при цьому не підвищуючи зарплату тим, хто робить цю продукцію. Сьогодні ті, хто займається експортом плескає у долоні і його це абсолютно влаштовує. Ми маємо дику ситуацію, коли згідно офіційних відомостей, за 2014 ми експортували електроенергії на майже 0,5 мільярда доларів, але при цьому ми кажемо, що у нас немає вугілля і будуть відключати міста та села, бо у нас немає електроенергії або ми знову будемо в Росії купувати вугілля, маючи при цьому власні шахти у Волинській та Львівській областях. Або як пише наш земляк, губернатор Луганської ОДА Геннадій Москаль, маємо державні підприємства Луганської та Донецької областей, які хочуть та готові давати вугілля, але в них його ніхто не бере. Система рухається по інерції і тим самим руйнує економіку України. Хоча, саме перебудова економіки з олігархічної на реально ринкову – ось це і є над завданням для держави і це є найголовнішим викликом, адже через економіку будується і політична і суспільна системи відносин. Втім, перші спроби змінити систему управління державними підприємствами у ВРУ є, наприклад, надавши скромне право – знизити право голосу для держави з 60% до 51% і це забрало право у олігархів керувати державною власністю, що раніше було, а це по суті величезні надприбутки, які отримували олігархи. Те, що зараз відбувається в економіці та з грошима – це інерція системи і якщо ми її не змінимо, то ми маємо шанс зруйнувати її зовсім. Така сама ситуація довкола фінансової стабільності, коли банки дуже пов’язані з олігархічними групами і їх інтереси дуже відмінні від інтересів суспільства та економіки в цілому. У мене залишається тривога за те, що ті хробаки, які живуть в нашому квітучому саду, хочуть його зжерти весь і потім знайти собі місце десь в інших країнах. Для того, щоб економіка була стабільною, важлива довіра, на довірі базується і курс валюти, і стан банківської системи, а цієї довіри, на жаль, поки що немає. Експертні оцінки кажуть, що у кишенях і під подушками українців лежить валюти значно більше, аніж нам потрібно взяти в борг у МВФ, але люди не несуть валюту в банк, а навпаки – забирають її з банків. І проблема полягає в тому, що ми, як громадяни, маємо усвідомити, що якщо ми все заберемо в свою шухляду, то цю державу можна просто розпустити або сказати, що її немає, тому що не буде фінансової системи, не буде економіки, не буде нічого. Не можна зараз жити окремим життям. Підкреслюю – ми маємо жити одним життям з державою, тобто держава – це ми і ми маємо примусити владу, яку ми обрали, слугувати суспільству. Якщо вони цього робити не будуть – вони зруйнують нашу державу, але буде дуже шкода, якщо ми дозволимо це зробити.

 ВЕДУЧА: цікаво, а скільки ж поколінь політиків і скільки часу ми маємо примушувати?

АРСЕН АНЦИПЕРОВ: у нас немає часу. Я взагалі вважаю, що 2015 рік буде доленосним для України у більшій мірі, аніж 2014. Ті процеси, які були запущені від першого дня проголошення незалежності у 1991 році, коли ми залишивши радянську систему в економіці та управлінні, просто переділили власність від загальнодержавної, якою керувала Компартія, на загально олігархічну, якою керує невелика група людей – нічого не змінилось, вона себе зруйнувала, а ще на порозі ворог. У нас немає виходу: або ми переможемо, або дійсно будуть ті сценарії, які нам прописали в Кремлі чи навіть Вашингтоні…ми не знаємо. Європа та США не будуть за нас нічого робити. Це абсолютно нормальне американське і європейське правило, що допомагають тільки тим, хто хоче цього і демонструє бажання щось робити. Якщо ти нічого не робиш – тобі ніхто нічого не дасть. Я розумію, що це велика політика і мати справу з ядерним потенціалом №2 у світі треба дуже обережно, але не можна чи то торгувати, чи то воювати одночасно – або це твій ворог, або твій партнер. Я не розумію, чому ті санкції, яків вела Європа та США, досі не ввела Україна. Хто може дати відповідь на це питання? Я відповідь є – є московські політичні руки, які стирчать скрізь – у парламенті та уряді – тобто мова йде просто про економічний інтерес тих груп, про які ми кажемо. Сьогодні ми на абсолютному фронті: добро-зло, Україна-не Україна, 2015 рік – ми маємо бути до цього готовими. Якщо ми спробуємо абстрагуватись від цього і, наприклад, сказати: це не наша війна, нехай цим займається хтось інший, а я буду жити так, як я жив – не буде такого, ось так нам поталанило! Мабуть, ми це заслугували самі, ми щось не зробили вчасно. Ми думали, що от воно прийшло і все класно, в мене є машина, квартира, будинок, шматок землі і хата в Карпатах і я буду жити, як хочу. А прийшло таке, що треба відчути себе громадянином.

 ВЕДУЧА: у 2015 році нас чекають місцеві вибори. На вашу думку, чи зможуть «вистрелити» нові політичні лідери та партії і чи є взагалі в них необхідність?

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: ми брали участь з позиції громадської організації у виборах до ВРУ і створювати медійні продукти для того, щоб показати громадянам хто прагне стати депутатом ВРУ. У нас був проект «Велике журі», який мав салоган: «Ти маєш знати, хто хоче отримати твій голос» і він, на жаль, показував, що громадяни так само мають цю інерцію, що ці вибори їх не дуже стосуються і вони не дуже переймаються. Відповідь «а яка різниця, все одно мій голос нічого не вартий, хто буде – той і буде, як крали, так і крадуть» могла бути 5 чи 10 років тому, а тепер не може. Ця система, як я казав, вичерпала себе і цього вже не може бути: ти сьогодні або приймаєш свідомі рішення і береш на себе відповідальність, або ти гинеш разом з країною, дай Боже не фізично, але матеріально чи морально, тому що ми всі пов’язані з цією державою. Якби ми не хотіли, але ми пов’язані з нею не тільки тим, що у нас на паспорті написано Україна. Я хочу і прагну тільки того, щоб люди перестали голосувати по принципу вболівання за улюблену команду, або після перегляду програми про моду хто краще одягнений, або хто мені більше подобається за зачіскою чи зовнішньо. Це не фан-клуби спортсмена чи актора, ти свідомий виборець і береш на себе відповідальність, ключове слово «відповідальність». При спілкуванні з нашими молодими громадськими організаціями, які дуже активно хочуть контролювати владу і це дуже добре, бо владу треба контролювати, тому що вона має зрозуміти, що її найняли на роботу і вона має виконувати свої функції, але вважаю, що більш важливим напрямком є те, щоб ці громадські організації та активісти впливали на суспільство, перш за все. Якщо ми самі не змінимось – не зміниться нічого. Так само це стосується місцевих виборів, виборів до ВРУ, що відбулись. Сьогодні ВРУ дуже специфічна: там є відкриті прихильники системи і ворога, їх інтереси взагалі не співпадають із загальноукраїнськими та суспільними інтересами, але вони є там. Так слалось, що вони не могли зараз там не бути, але є там і достатня кількість здорових патріотичних і раціонально мислячих людей, від яких зараз залежить дуже багато. Не хотілось би, щоб ця система з’їла цих бійців АТО, журналістів, громадських діячів, не перетравила їх в той продукт, який був раніше з тими, хто зайшов до Ради за наслідками Помаранчевої революції і розчинився у цьому політично-болотному суспільстві. Хтось може пам’ятає, що Каськів був лідером Помаранчевою революції, а пан Павленко, кум Ющенка, тепер перший опозиціонер. Тобто, система може з’їсти і перетравити кого завгодно, якщо її саму не зламати, тобто чи вистачить їм сил у парламенті її зламати залежить, у тому числі, і від того як поведе себе суспільство. Якщо воно знову, як у 2005 році, буде думати, що воно зробило все і самоусунеться – буде те саме, що було, але не на довго, адже потенціал тих взаємовідносин вичерпаний. Персональна відповідальність кожного громадянина за свої вчинки, відношення до того, що відбувається в державі, починаючи мобілізацією та закінчуючи виборами та виконання своїх обов’язків, як громадянина. Тобто пора відчувати себе громадянином

 ВЕДУЧА: щодо місцевих виборів.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: я прихильник того, що держава і суспільство будується знизу вверх, тобто ми будуємо фундамент: яка у нас громада, яке у нас місто, який у нас край – така в нас і держава. І від того, як це буде відбуватись на місцях, буде залежати життя кожного окремо і життя громади в цілому. Є такий вислів: будь-яка політика є локальною, тому що за великим рахунком саме на цих вулицях і в цих будинках відбувається наше життя, тут ми народжуємось і вмираємо, тут ходять наші діти в школу. Але знову ж таки, коли ми говоримо про відповідальність, треба розуміти, що відповідальність має брати на себе місцева влада та громада, вона не має обирати когось по принципу симпатій і антипатій. Прийшов час раціоналізму, судіть по справах тих, хто прийшов до влади і тих, хто хоче прийти до влади. Не можна на місцевому рівні, де люди більше знають один про одного, жити міфами, легендами чи уявленнями про те, що це хороший хлопець, а це поганий хлопець, бо про цього кажуть хороше, а про цього погане. Якщо ти не хочеш подивитись що зробив політик, або той, хто претендує на якусь посаду, то ти просто знімаєш з себе відповідальність за те, що він буде робити надалі. Я б хотів, щоб наше місцеве самоврядування, яке ніяк не реформується, бо ніхто не хоче відпускати центральні важелі впливу, адже це великі гроші і великий вплив. Але це відбудеться, бо далі так жити вже не можна не тому, що хтось цього бажає чи не бажає, а тому що воно самозруйновало себе, як система управління. Не можна зацентралізувати все, як раніше, тому що це фізично, економічно та політично неможливо, тому децентралізація буде відбуватись і від якості місцевої влади буде залежати ще більше, аніж раніше. 

 ВЕДУЧА: якими будуть ваші практичні поради усім нашим слухачам у 2015 році, адже очевидно і факт, що рік буде надзвичайно складним.

 АРСЕН АНЦИПЕРОВ: терпіння, зваженості та оптимізму. Ми маємо всім серцем любити Україну і державу, але бути дуже раціональними у своїх діях, оцінках. Менше емоцій – більше холодного розуму. Те, що рік буде тяжкий і на скільки він буде тяжкий залежить від кожного з нас, але ми можемо мати впевненість. Наше майбутнє кується сьогодні, у цей момент, у кожному домі, в окопах, на блокпостах і в кабінетах міністерств. І слово «відповідальність» я б хотів сказати, як ключове слово. Невелика репліка: мене розчаровує і дратує, коли їдеш містом і бачиш, як під знаком «паркова заборонена» стоїть купа автомобілів, які відверто порушують правила дорожнього руху, біля них ходять працівники ДАІ і бачать, як хтось порушує правила і це сприймається як норма і для тих, хто мав би виконувати свої функції, як водій і для тих, хто мав би виконувати їх, як представник дорожньої міліції. Це проблема, яка корениться у наших мізках. Якщо ми не будемо розуміти, що закон, якщо він поганий – він має бути покращений, але до того часу, поки він діє – він має виконуватись, тоді у нас будуть проблеми. Як ти можеш вимагати від міністра виконання закону та бути чесним, якщо ти не чесний сам? Час подвійних стандартів закінчився саме тому, що змінилась ситуація. Є таке правило: будь-яка система, як правило, зсередини не змінюється, тому всередині себе самої система не здатна на покращення. Як правило, вона змінюється чи руйнується ззовні і у нас є достатньо викликів для руйнування системи ззовні – як зовнішній ворог, так і внутрішнє незадоволення громадян тим, що було до цього. Але після руйнування має відбутись будівництво і ми маємо робити це одночасно. І ще я дуже прошу наших буковинців зрозуміти, що коли вони будуть обирати собі місцеве самоврядування, не купуватлись на зовнішності, бренди та галасливі кампанії, а чітко розуміли що вони хочуть від місцевої влади і чи здатна вона їм те дати і зробити. І щоб не забували, що їх функція, як громадян, не закінчується після того, як вони проголосували. Влада має слугувати громадянам.

 Інформаційний партнер програми «Суть речей» на радіо Станція 103.2 ФМ www.buknews.com.ua