А вже скоро й сороковини минають відтоді, коли не стало нашого Василя Бабуха

А вже скоро й сороковини минають відтоді, коли не стало нашого Василя Бабуха

29.11.2020, 15:07
Журналіста від Бога, автора щемливих серцю поетичних збірок, фотомитця, рівні якому нема і навряд чи знайдеться, свіжий гробівець котрого встелила жменя останнього листя цієї такої тривожної пори.
 
Час від часу надзвонюючи Василю Івановичу, завжди чув від нього одне: «Переживемо, друже, і що в моєму Вікні, і що в твоїх Ржавинцях та всюди. І будь-що збудеться на благо і добро…». І згадуючи оптимізм Василя, упевнений, що й в найважчі хвилини смутку, він цим самим тамував фізичну хворь та думи сумні.
 
Але його поміж нас нема та й не буд. Ні в цьому місті, де промайнуло сповнене клопотів, усіляких гризот його життя, ані в славному Вікні, де зродився і без якого той Василь себе не уявляв. Коли з синочками та найближчими друзями прибував до отчого поріжка, до якого, як раю небесного, горнулася його чиста, мов вранішні роси, душа.
 
Кожен по-своєму на сороковини згадає, пам’яне та посумує, що Василя нема та й не буде.
 
Зрине щира сльоза, і ми, хто його знав, неодмінно в молитві до Творця мовимо: «Прийми його, Господи, в своє Царство Небесне і прости, якщо по життю, не лукавлячи, оступався…».
 
Іван АГАТІЙ
 
1